— О Даніелю! — вигукнула Марсель. — О Даніелю… О Даніелю…
Запала мовчанка, потім Даніель додав:
— Він сказав, що сьогодні ввечері хоче побалакати з вами від щирого серця. «Ми розітнемо нарив». Тепер усе у ваших руках, Марсель. Він зробить усе, що ви захочете.
— О Даніелю! О Даніелю! — Вона звела подих і додала: — Ви були такі добрі, такі… Мені хотілося б якомога хутчій побачитися з вами, так багато хотілося б вам сказати, а я не можу балакати з вами, якщо не бачу вашого обличчя. Завтра зможете?
Тепер голос видався їй сухіший, він утратив свою гармонійність.
— Ох, завтра ніяк! Звичайно, я теж хотів би якомога хутчій з вами побачитися… Послухайте, Марсель, я вам зателефоную.
— Згода, — сказала Марсель, — телефонуйте, не баріться. Ох, Даніелю, милий мій Даніелю…
— Бувайте, Марсель, — сказав він. — Будьте ж спритною сьогодні ввечері.
— Даніелю! — закричала вона. Та він уже повісив слухавку.
Марсель кинула слухавку і втерла хустинкою вогкі очі. «Арханґел! Він так хутко порятувався втечею, боявся, що я буду дякувати йому». Вона підійшла до вікна і глянула на перехожих: жінки, дітлахи, якісь робітники — усі здавалися їй щасливими. Молодиця бігла посеред вулиці, на руках у неї була дитина, вона щось казала їй, захекавшись, і сміялася. Марсель провела її поглядом, далі підійшла до дзеркала і здивовано подивилася на себе. На поличці в умивальниці у шклянці для полоскання стояли три червоні ружі. Марсель невпевнено взяла одну і несміливо покрутила в руках, а потім заплющила очі й увіткнула її в свої темні коси. «Ружа в моїх косах…» Вона розплющила очі, глянула у дзеркало, поправила зачіску і збентежено посміхнулася своєму відображенню.
XV
— Прошу вас, зачекайте тут, пане, — сказав чоловічок.
Матьє сів на лавку. Він був у похмурому передпокої, де тхнуло капустою, ліворуч тьмяно блищали зашклені двері. Подзвонили, й чоловічок пішов одчиняти. Увійшла молодичка, вбрана з убогою пристойністю.
— Прошу сідати, пані.
Він провів молодичку, легенько торкаючись її, до лавки, й вона сіла, підібгавши ноги.
— Я вже приходила, — сказала вона. — З приводу позики.
— Авжеж, пані, звичайно.
Чоловічок говорив їй просто в обличчя:
— Ви належите до службовців?
— Не я. Мій чоловік.
Вона почала порпатися у своїй сумочці; її не можна було назвати негарною, от тільки вигляд у неї був понурий та зацькований; чоловічок розглядав її, немов би смакуючи. Вона дістала із сумочки два чи три старанно згорнуті документи; він узяв їх, підійшов до зашклених дверей, щоб краще було видно, і довго їх вивчав.
— Дуже добре, — сказав він, повертаючи папери, — дуже добре. Двоє дітей? Ви така молода на вигляд… Їх так чекаєш, цих дітей, правда ж? А коли вони приходять на світ, то вносять трохи розладу в родинні фінанси. У вас зараз трохи сутужно з грішми?
Молодичка зашарілася, і чоловічок потер долоні.
— Що ж, — добротливо сказав він, — ми все владнаємо, все владнаємо, для того ми й сидимо тут.
Якусь хвилю він, посміхаючись, замислено дивився на неї, потім пішов. Молодичка вороже зиркнула на Матьє і почала нервово гратися замочком своєї сумочки. Матьє зробилося незатишно: він був серед спражнісіньких злидарів, це їхні гроші збирався він узяти, бляклі й сірі банкноти, від котрих тхне капустою. Він похнюпився і почав розглядати підлогу під ногами: йому згадалися шовковисті запахущі банкноти із Лолиної скриньки; це були зовсім інші гроші.
Зашклені двері відчинилися, і виглянув високий добродій із сивими вусами. В нього була срібляста чуприна, ретельно зачесана назад. Матьє рушив за ним до кабінету. Добродій привітно кивнув йому на фотель із вичовганої шкіри, і вони сіли. Добродій поклав лікті на стіл і зціпив між собою гарні білі пальці. На ньому була темно-зелена краватка, скромно оздоблена перлиною.
— Ви хочете скористатися нашими послугами? — по-батьківському поспитався він.
— Так.
Він глянув на Матьє; в нього були трохи випуклі світло-голубі очі.
— Пан?..
— Делярю.
— Пане Делярю, чи відомо вам, що статут нашого товариства передбачає послуги позики винятково для державних службовців?
Голос був гарний і невиразний, трохи повнявий, як і руки.
— Я службовець, — відказав Матьє. — Викладач.