— Ти така весела, — сказав він. — а вчора по телефону мені здалося, ніби в тебе кепський настрій.
— Ні, просто я була дурненька. Та сьогодні все добре, навіть дуже добре.
— Як ти провела ніч?
— Спала як убита.
Вона знову його поцілувала, і він відчув на своїх губах оксамитовість її вуст, а потім гарячу, швидку і голу плоть, її язик. Він м'яко випручався з обіймів. Під халатом вона була гола, він бачив її прегарні перса і відчув у роті солодкавий присмак. Вона взяла його за руку і потягла до ліжка.
— Сядь біля мене.
Він сів. Вона і далі тримала його руку в своїх долонях, раз по разу незграбно стискаючи її, і Матьє здавалося, ніби тепло цих долонь піднімається йому аж під пахви.
— В тебе так гаряче, — озвався він.
Вона не відповіла, вона поїдала його очима, вуста її були розтулені, на обличчі смиренний і довірливий вираз. Матьє покрадьки простяг ліву руку біля живота і застромив її до кишені штанів, щоб дістати цигарки. Марсель перехопила цю руку і неголосно скрикнула:
— Ох! Що це в тебе з рукою?
— Порізався.
Марсель випустила праву руку Матьє і вхопила ліву; вона перевернула її, неначе млинець, і почала уважно розглядати долоню.
— Але ж пов'язка страшено брудна, може бути зараження! Там набилася грязюка, звідки вона?
— Упав.
Вона поблажливо засміялася.
— І порізався, і впав. Бачили ви такого недотепу! Але що ж ти накоїв? Зачекай-но, поміняю тобі пов'язку, бо з цією далі вже ніяк.
Вона розбинтувала руку Матьє і похитала головою.
— Яка ж погана рана, де це ти її доскочив? Зайвого хильнув чи що?
— Та ні. То було вчора увечері, в «Суматрі».
— В «Суматрі»?
Широкі бліді щоки, золоті кучері, завтра, завтра я підніму для вас коси.
— Це Борисова витівка, — відказав Матьєю. — Він придбав ножа і почав дражнити мене, мовляв, у мене не вистачить духу вгородити його собі у долоню.
— А ти, звичайно ж, відразу і вгородив. Ні, ти геть з глузду з'їхав, сердего мій, ці дітлахи скоро верхи на тобі їздитимуть. Погляньте лишень на цю бідолашну скалічену лапу.
Долоня Матьє непорушно лежала в її гарячих руках; рана була огидна, з темним гнійним струпом. Марсель поволі підняла руку Матьє до обличчя, глянула уважно на неї, а потім зненацька нахилилася і смиренно припала вустами до рани. «Та що це з нею?» — подумав Матьє. Він пригорнув її до себе і поцілував у вухо.
— Тобі добре зі мною? — поспиталася Марсель.
— Авжеж.
— По тобі цього не видно.
Замість відповіді Матьє усміхнувся. Марсель підвелася і пішла до шафи по аптечку. Вона обернулася до нього спиною, звелася навшпиньки і підняла руки, щоб дістати до верхньої полиці; рукави ковзнули вниз. Матьє дивився на ці оголені руки, які він так часто пестив, і колишні бажання знову поворухнулися в його серці. Марсель повернулася до нього з незграбною моторністю.
— Дай-но лапу.
Вона полляла спиртом маленьку губку і почала промивати рану. Він відчував на своєму стегні тепло так добре знайомого тіла.
— Лизни!
Марсель простягла йому стьожку пластиря. Він висолопив язик і слухняно лизнув рожеву тканину. Марсель наклала пластир на рану, взяла стару пов'язку і якусь мить тримала її кінчиками пальців, розглядаючи її з веселою відразою.
— А що мені робити з цією гидотою? Викину я її в сміття, коли ти підеш.
Вона хутко перев'язала йому руку чистим бинтом.
— То це Борис почав тебе дражнити? І ти розчикрижив собі руку? Старий дітвак, їй-богу! А він теж таке зробив?
— Та ні, звичайно, — відказав Матьє.
Марсель зареготалася.
— Він обвів тебе круг пальця!
Вона затиснула в зубах шпильку і почала обіруч роздирати бинт. Із шпилькою в зубах вона сказала:
— А Івіш теж там була?
— Коли я порізався?
— Еге ж.
— Ні. Вона танцювала з Лолою.
Марсель заколола пов'язку шпилькою. На сталевій головці залишилося трохи помади.
— Ну, ось! Готово. Ви гарно повеселилися?
— Так собі.
— В «Суматрі» добре? Знаєш, що я хочу? Щоб ти колись мене туди повів.
— Але ж це стомить тебе, — невдоволено сказав Матьє.
— Та бодай раз… Влаштуємо собі справжнє свято, ми ж давно вже нікуди не ходили разом.
Не ходили! Матьє роздратовано повторив цей подружній вислів: Марсель завжди не вміла обирати потрібні слова.
— Ти як? — поспиталася вона.
— Послухай, — сказав він, — так чи інакше, це буде не раніше, ніж восени: до того часу тобі треба гарненько відпочити, та й ресторан зачиниться, як це буває щороку. Лола вирушає на гастролі до Північної Африки.