— В Делярю є шалені почуття, — мовив Борис, продовжуючи свої міркування уголос, — та він однак нічим не дорожить. Він вільний.
— В цьому сенсі я теж вільна, дорогий мені тільки ти.
Борис не відповів.
— Хіба я не вільна? — поспиталася Лола.
— Це не одне й те ж.
Дуже важко пояснити. Лола була жертвою, крім того, їй не щастило, і на довершення до всього вона виглядала надто вже зворушливою. Все це не йшло їй на користь. А ще вона вживала героїн. У певному сенсі, це було навіть добре, в принципі, й геть добре; Борис розмовляв про це з Івіш, і вони дійшли до висновку, що це добре. Адже буває по-різному: часом наркотики вживають од відчаю або щоб знищити себе, а часом задля того, щоб усталити свою свободу, й це треба тільки вітати. Та Лола віддавалася їм, як справдешній гурман, це був спосіб знімати напруження. Втім, вона ніколи навіть не чамріла од них.
— Це смішно, — сухо сказала Лола. — З принципу ти ставиш Делярю над усіма іншими. Ти ж знаєш, хто вільніший од себе, він чи я: він мешкає у себе вдома, має ставку на роботі, пенсію йому забезпечено, він живе, як дрібний службовець. Крім того, він має під рукою ще й оту жінку, яка ніколи не виходить із дому, — одне слово, повний набір; кращої свободи й не знайдеш. У мене ж тільки те, що на мені, я самотня, мешкаю в готелі, не знаю навіть, чи буде в мене анґажемент цього літа.
— Це не одне й те ж, — повторив Борис.
Він дратувався. Лолі наплювати на свободу. Сьогодні вона отак завзялася, щоб розгромити Матьє на його ж таки території.
— О, я ладна задушити тебе, писочку, коли ти оце такий! Що, що не одне й те ж?
— Ти вільна попри своє бажання, — пояснив він. — просто так склалося та й годі. Тоді як Матьє вільний свідомо.
— Все одно не розумію, — хитаючи головою, сказала Лола.
— Ну, добре, от квартира — йому на неї наплювати, він живе у ній так само, як і деінде, і гадаю, на жінку йому наплювати теж. Він водиться з нею, бо треба ж спати з кимсь. Його свобода не зверху, напоказ, а всередині.
У Лоли був відсутній вигляд, йому захотілося зробити їй боляче, дошкулити їй, тож він додав:
— Ти надто дорожиш мною; він ніколи не дався б тобі до рук.
— Ага! — ображено вигукнула Лола. — Значить, я надто дорожу тобою, тварючко! А тобі не здається, що він аж надто дорожить твоєю сестрою? Варто тільки було поглянути на нього того вечора в «Суматрі».
— Івіш? — запитав Борис. — Ти поцілила мені в самісіньке серце.
Лола посміхнулася, й імла знову наповнила Борисову голову. За якусь хвилю він почув, як джазовий оркестр заграв «St James infirmary», і йому закортіло танцювати.
— Потанцюємо?
Вони почали танцювати. Лола заплющила очі, й він чув її уривчастий подих. Гомик підвівся з-за столу й подався запрошувати танцівницю з «Ла Яви». Борис подумав, що побачить його зблизька, і зрадів. Лола обважніла в його обіймах; танцювала вона добре і гарно пахнула, та була заважкою. Борис подумав, що більше полюбляє танцювати з Івіш. Івіш танцювала просто-таки пречудово. Він подумав: «Івіш повинна навчитися чечітки». Потім він уже ні про що не думав, тому що його огорнув запах Лоли. Він притис її до себе і глибоко зітхнув. Вона розплющила очі й уважно глянула на нього.
— Ти любиш мене?
— Так, — скривившись, відказав Борис.
— Чому ти кривишся?
— Тому що. Ти стомлюєш мене.
— Чому б це? Хіба ти не любиш мене?
— Люблю.
— Чому ти ніколи не кажеш цього мені сам? Завжди треба казати про це самій чи як?
— Тому що в цім немає потреби. Все це балачки: я вважаю, що про це взагалі не варто говорити.
— Тобі не подобається, коли я кажу, що люблю тебе?
— Та ні, можеш казати коли завгодно, та не питай мене про це.
— Любий мій, я так рідко про щось у тебе запитую. Здебільша мені досить дивитися на тебе і почувати твою любов. Проте є хвилини, коли хочеться доторкнутися до твоєї любови.
— Розумію, — поважно мовив Борис, — але ти повинна чекати, поки й мені цього захочеться. Якщо воно не приходить саме, то все це не має сенсу.
— Дурненький, та ти ж сам сказав, що воно не приходить саме, якщо в тебе ні про що не питають.
Борис зареготався.
— А таки правда, — сказав він, — ти мене зловила на слові. Але, знаєш, можна мати найкращі почуття до когось і не мати потреби про це говорити.