— Ото, мабуть, зневажаєш ти мене…
— Та не зневажаю я, — відказав Матьє. — Я…
— Іди геть! — звеліла Марсель.
— Ти з глузду з'їхала, — сказав Матьє. — Я не хочу іти, мені треба пояснити тобі, що я…
— Іди геть! — глухо повторила вона, заплющивши очі.
— Але ж я зберіг усю свою ніжність до тебе, — відчайдушно вигукнув він, — у мене й на думці немає покинути тебе! Я хочу залишитися з тобою на все життя, я одружуся з тобою, я…
— Іди геть, — сказала вона, — йди, я більше не хочу тебе бачити, йди, а то я не відповідаю за себе, я кричатиму…
Вона затремтіла всім тілом. Матьє ступнув було до неї, та вона грубо його відштовхнула.
— Якщо не підеш, то я погукаю матір.
Він відчинив шафу і взяв свої черевики, він почувався кумедним і огидним. Вона кинула йому в спину:
— Забери свої гроші.
Матьє обернувся.
— Ні, — сказав він. — Це інша річ. Річ у тому, що…
Вона взяла гроші на нічному столику і жбурнула йому в обличчя. Вони розлетілися по кімнаті і впали на килимок біля ліжка, там, де на підлозі валялася аптечка. Матьє не підняв їх; він дивився на Марсель. І тоді вона почала уривчасто реготатися, заплющивши очі.
— Ха, яка чудасія! — вигукнула вона. — А я думала…
Він хотів було підійти, та вона розплющила очі й, відсахнувшись, показала йому на двері. «Якщо я залишуся, то вона закричить», подумалося йому. Він обернувся і вийшов із кімнати в шкарпетках, тримаючи черевики в руці. Спустившись по східцях, він узувся і на мить зупинився, узявшись за дверну клямку і сторожко прислухаючись. Раптом нагорі почувся похмурий басовитий сміх Марсель, що вибухав, немов коняче іржання, і спадав істеричними риданнями. Пролунав чийсь голос:
— Марсель, що з тобою? Марсель!
То була її мати. Сміх раптом ущух, все занурилося у тишу. Матьє ще з хвилину прислухався, потім тихо відчинив двері й вийшов надвір.
XVIII
Він думав: «Я негідник», і це його неабияк дивувало. В ньому не залишилось нічого, крім утоми й приголомшення. Він зупинився на майданчику третього поверху, щоб звести подих. Ноги були як з вати; за три доби він спав усього шість годин, чи, може, й менше. «Ляжу спати». Він сяк-так роздягнеться, доплентає до ліжка і впаде на нього. Та він знав, що не засне і цілісіньку ніч буде лежати у цілковитій темряві з розплющеними очима. Він піднявся на сходовий майданчик: двері помешкання були відчинені, Івіш, мабуть, панічно втекла; в кабінеті ще світилася лампа.
Він увійшов і побачив Івіш. Вона непорушно сиділа на дивані.
— Я не пішла, — сказала вона.
— Бачу, — сухо сказав Матьє.
Якусь хвилю вони мовчали; Матьє чув свій гучний і розмірений подих. Одвернувшись, Івіш сказала:
— Я препогано поводилася.
Матьє не відповів. Він дивився на її коси й думав: «Невже усе це я зробив задля неї?» Вона схилила голову, він зі старанною ніжністю поглянув на смагляву дівочу шию: йому хотілося б відчувати, що вона йому найдорожча на світі, тоді його вчинок принаймні мав би якесь виправдання. Та він не почував геть нічого, крім безпричинного гніву, за цим гнівом стояв учинок, голий, слизький, незбагненний: він украв гроші, покинув вагітну Марсель — і задля чого?
Івіш зробила зусилля і ввічливо мовила:
— Я не повинна була втручатися і висловлювати свою думку…
Матьє стенув плечима.
— Щойно я порвав стосунки з Марсель.
Івіш підвела голову.
Невиразним голосом вона поспиталася:
— Ви покинули її… без грошей?
Матьє посміхнувся. «Звичайно, — подумалося йому. — Якби я так зробив, то вона мені тепер поставила б це на карб».
— Ні. Я все владнав.
— Ви знайшли гроші?
— Авжеж.
— Де?
Він не відповів. Вона стурбовано глянула на нього:
— Таж ви не…
— Так. Я вкрав їх, якщо ви це маєте на увазі. В Лоли. Я піднявся до неї в номер, коли її там не було.
Івіш примружилася, й Матьє додав:
— Утім, я їй поверну їх. Це вимушена позичка та й годі.
В Івіш був дурнуватий вигляд, вона поволі, як ото нещодавно Марсель, повторила:
— Ви обікрали Лолу.
Її проникливий вигляд розлютив Матьє. Він хутко сказав:
— Так, знаєте, героїзму в цім було небагато: треба було всього-навсього піднятися східцями і відімкнути двері.
— Навіщо ви це зробили?
Матьє коротко зареготався.
— Хіба ж я знаю!
Вона різко випросталася, і її обличчя зробилося тверде й замкнене, як бувало щоразу, коли вона оберталася на вулиці, щоб провести поглядом гарну дівчину або ж хлопця. Але зараз вона дивилася на Матьє. Він відчув, що почервонів, наче рак. Він пояснив: