— Марсель поділяє мої погляди на шлюб, — з погордою сказав Матьє; він чув, як вимовляє кожне слово, і сам собі був огидний.
— О, — сказав Жак, — якщо вона й не поділяє їх, то надто горда, щоб зізнатися тобі в цьому. Знаєш, я не розумію тебе: ти так обурюєшся, коли кажуть про несправедливість, а сам тримаєш цю жінку в принизливому становищі вже цілі роки, й усе це задля простого задоволення сказати собі, що ти у злагоді зі своїми принципами. І нехай би так і було, якби ти і справді узгоджував своє життя зі своїми ідеями. Але, повторюю тобі, ти все одно одружений, у тебе гарненьке помешкання, ти щомісяця отримуєш чималеньку платню, тобі нема чого тривожитися за майбутнє, бо держава ґарантує тобі пенсію… й ти любиш це спокійне, впорядковане життя, достеменне життя чиновника.
— Послухай, — сказав Матьє, — це ж непорозуміння: мене мало турбує, буржуа я чи ні. Я хочу тільки одного… — він закінчив фразу крізь зуби з якимось соромом, — …зберегти свою свободу.
— А от я гадав би, — сказав Жак, — що свобода полягає в тому, щоб дивитися в обличчя ситуаціям, у які ти потрапив зі своєї власної волі, й брати на себе всю відповідальність за них. Та ти, звичайно ж, іншої думки: ти засуджуєш капіталістичне суспільство, та все ж ти виконуєш ролю службовця в цьому суспільстві, ти афішуєш свою прихильність до комуністів, та не хочеш зв'язуватися з ними, ба навіть ніколи не голосував. Ти зневажаєш буржуазію, й усе-таки ти буржуа, син і брат буржуа, та й сам живеш, як буржуа.
Матьє зробив нетерплячий жест, та Жак не дав обірвати себе.
— Ти ж, одначе, зрілого віку, мій бідолашний Матьє! — зі сварливою жалістю сказав він. — Та сам від себе це приховуєш, хочеш здаватися молодшим, ніж насправді. Втім, я, може, й несправедливий. Може, ти ще не сягнув зрілого віку, адже це радше вік моральної зрілости… можливо, я сягнув його швидше, ніж ти.
«Докотилися, — подумав Матьє, — зараз він буде казати мені про свою молодість». Жак пишався своєю молодістю, вона була його ґарантією, дозволяла йому обставати на боці правопорядку з чистою совістю: упродовж п'яти років він старанно переймався всіма модними захопленнями, потім вдався до сюрреалізму, мав кілька принадних зв'язків і часом перед тим, як лягти в ліжко з жінкою, нюхав хустинку, просякнуту хлорним етилом. Одної прегарної днини все владналося: Одетта принесла йому з посагом шістсот тисяч франків. Він писав Матьє: «Щоб не бути, як усі, треба поводитись, як усі». І купив адвокатську практику.
— Нітрохи не докоряю тобі за твою молодість, — сказав він. — Навпаки, тобі пощастило уникнути деяких відхилень. Та, врешті, й за своєю я не шкодую. Бачиш, по суті, нами керували інстинкти нашого старого дідуся-пірата. Тільки я відразу ж їх позбувся, а ти смакуєш їх крапля за краплею, не можеш дістатися до дна. Гадаю, за своєю натурою ти набагато менше пірат, ніж я, це тебе й губить: твоє життя є вічним компромісом поміж схильністю до бунту й анархії, причому дуже помірною, і твоїми глибинними схильностями, що ваблять тебе до порядку, морального здоров'я, сказати б, до рутини. Внаслідок цього ти так і лишився безвідповідальним вічним студентом. Та поглянь же на себе, старий: тобі тридцять чотири роки, твоя чуприна вже потроху сивіє, — щоправда, не так, як у мене, — в тобі вже нічогісінько немає від молодика, тобі вже важко провадити богемний штиб життя. Та й що ж таке богема? Сто років тому це було дуже гарно, тепер це жменька блукальців, які не становлять ніякої загрози і просто запізнилися на свій потяг. Ти вже сягнув зрілого віку, Матьє, чи, принаймні, повинен його сягнути, — неуважно сказав він.
— А нехай тобі! — відказав Матьє. — Як тебе послухати, то зрілий вік — це вік смиренности, я цього не визнаю.
Та Жак не слухав його. Його погляд раптом зробився ясний і веселий, і він жваво заговорив:
— Послухай, я вже тобі казав, що можу дещо запропонувати, якщо ж ти відмовишся, то легко зможеш позичити ці гроші в когось іншого, докорів сумління я не матиму. Так от, я пропоную тобі десять тисяч франків, якщо ти одружишся зі своєю подругою.
Матьє передбачав такий виверт, що дозволяв братові гідно вийти з цієї ситуації.
— Дякую тобі, Жаку, — підводячись, мовив він, — ти справді дуже люб'язний, та я не приймаю твоєї пропозиції. Не кажу, що ти геть не маєш рації, та якщо я й одружуся коли-небудь, то тільки за власним бажанням. Зараз це був би дурнуватий вихід зі становища.
Жак теж підвівся.
— Подумай, — сказав він, — не поспішай. Твою дружину ми приймемо дуже добре, про це немає чого й казати, я довіряю твоєму виборові; Одетта буде щаслива мати її за подругу. До речі, моя дружина геть нічого не знає про твоє особисте життя.