— Клас! — голосно вигукнув він.
Пан не відповів і крадькома зиркнув на Даніеля. Даніель відчув, як його затопила гаряча хвиля сухого й солодкого гніву. Йому знайомі були всі їхні ритуали: вони попрощаються, й пан діловитою ходою перший піде звідси. Хлопчина недбало приєднається до своїх друзів, раз або двічі стусоне манекен у живіт, потім і собі мляво попрощається і піде, насилу тягнучи ноги — за ним і треба було стежити. Тож старий, що, мабуть, нетерпляче міряє кроками сусідню вулицю, побачить Даніеля, що наступає на п'яти його молодому красунчикові. Що за момент! Даніель зарання втішався ним, очима суворого судді він просто-таки поїдав делікатне і прив'яле обличчя своєї жертви, руки його тремтіли, щастя його було б цілковите, якби не було так сухо в горлянці, він умирав од спраги. Якщо випаде нагода, він розіграє рейд поліції моральности: запише прізвище старого і змусить його дригоніти від жаху: «А якщо він вимагатиме посвідчення, то я покажу йому перепустку до префектури».
— Добридень, пане Ляліку, — пролунав несміливий голос.
Даніель здригнувся: Лялік — це було його прізвисько, яким він деколи користувався. Він різко обернувся.
— Що ти тут робиш? — суворо поспитався він. — Я ж заборонив тобі потикати сюди носа.
Це був Боббі. Даніель влаштував його до знайомого аптекаря. Він розтовстів і погладшав, на ньому був новий костюм із крамниці готового одягу, він вже не викликав жодного інтересу. Боббі схилив голову на плече, немов би вдавав із себе дитину: він мовчки дивився на Даніеля з невинною і хитренькою посмішкою, немов би казав: «Ку-ку, а от і я!» Од цієї посмішки лють Даніеля просто-таки закипіла.
— Ти будеш говорити? — поспитався він.
— Я шукаю вас уже три дні, пане Ляліку, — заскімлив Боббі, — вашої адреси в мене нема. Та я сказав собі: так чи йнак, а колись пан Даніель загляне сюди…
«Так чи йнак! Покидьок паршивий!» Він посмів судити про Даніеля, щось там припускати: «Йому здається, що він мене знає, що мною можна керувати». Робити було нічого, хіба що розчавити його, мов слимака: образ Даніеля був інкапсульований в мізках за цим вузьким чолом і залишиться там назавжди. Попри всю огиду, Даніель почував, що він пов'язаний з цим хирявим, та все ж таким живим відбитком: він існував у свідомості Боббі.
— Який же ти гидомирний! — сказав він. — Роз'ївся, мов кабан, та й костюм цей тобі не личить, де ти його видлубав? Просто жах, як із тебе пре вульґарність, коли ти намагаєшся причепуритися!
Боббі й вухом не повів: витріщивши очі, він замиловано дивився на Даніеля і знай собі посміхався. Даніель ненавидів цю незворушну терплячість харпака, цю мляву і в'язку ґумову посмішку: навіть якщо зацідити йому в писок, то вона все одно залишиться на його закривавлених вустах. Даніель крадькома зиркнув на вродливого пана і з досадою побачив, що той вже не соромиться: він схилився над білявим педиком і, добросердо посміхаючись, вдихав запах його волосся. «Так воно й мало бути, — розлючено подумав Даніель. — Він бачить мене з цим слимаком і приймає за такого ж, як сам, я теж викачався в цьому брудові». Він ненавидів це пісуарне братство. «Вони гадають, ніби всі такі. Та я радше віка собі збавлю, ніж буду як оцей старий гом!»
— Що тобі треба? — брутально поспитався він. — Я поспішаю. Та відійти трохи, бо від тебе тхне брильянтином.
— Даруйте, — неквапно сказав Боббі, — ви стояли, спершись на стовпа, і мені здалося, ніби ви й геть нікуди не поспішаєте, то я й дозволив собі…
— Ой, ти так гарно балакаєш! — зареготався Даніель. — Ти що, разом із костюмом купив і готового язика?
Ці сарказми ковзнули, не залишивши і сліду в свідомості Боббі: задерши голову, він дивився в стелю через приплющені повіки з виразом солодкої упосліджености. «Він припав мені до вподоби, тому що скидається на кота». Подумавши це, Даніель аж затремтів од люті: ну й що, так, це колись було! Одного разу Боббі припав йому до вподоби. Та хіба це дало йому якісь права на все життя?
Літній пан узяв свого молодого приятеля за руку і по-батьківському тримав її у своїй долоні. Потім він попрощався з ним, поплескавши його по щоці, кинув на Даніеля змовницький погляд і, пританцьовуючи, пішов собі легкою ходою. Даніель показав йому язика, та той уже обернувся до нього спиною. Боббі зареготався.