Легеньке тремтіння пробігло через усе тіло Марсель, здавалося, воно хоче розсипатися на порох. Та ось дрож зненацька урвалася, так нічим і не завершившись, тіло осіло на краю ліжка, непорушне і важуче. Марсель обернулася до Даніеля; вона була червона, мов рак; та дивилася вона на нього без урази, з беззахисною заціпенілістю. Даніель подумав: «Вона у відчаї».
— Вам треба сказати тільки слово: якщо ви упевнені в собі, то Матьє отримає гроші завтра ж уранці.
Він майже бажав, щоб вона сказала: «Я упевнена в собі». Він дасть гроші, та й буде по всьому. Проте вона нічого не казала. Вона обернулася до нього, вигляд у неї був очікувальний; треба було йти до кінця. «Ого! — подумки жахнувся Даніель. — Їй-богу, в неї вдячний вигляд!» Як і Мальвіни, коли він давав їй чосу.
— Ви! — сказала вона. — Ви думали про це! А він… Даніелю, на цілому світі лише ви один переймаєтеся мною.
Він підвівся, сів біля неї і взяв її за руку. Млява, гарячкова рука, переповнена довірою: він мовчки тримав її у своїй долоні. Марсель начебто ладна була от-от розплакатися; вона втупилася в свої коліна.
— Марсель, невже вам байдуже, що вашу кровинку знищать?
Марсель втомлено поворухнулася.
— А ви що пропонуєте?
Даніель подумав: «Я виграв». Та втіхи від цього не відчував. Він задихався. Зблизька від Марсель таки тхнуло, він голову міг поставити в заклад; цей дух був нечутний і, власне кажучи, взагалі не був запахом, та здавалося, ніби вона запліднює все повітря довкола себе. А ще ж ця рука, що пітніє в його долоні. Він ледве стримався, щоб не стиснути її ще дужче, щоб не вичавити з неї ввесь той сік.
— Не знаю, що можна зробити, — трохи сухо сказав він, — потім подивимося. Зараз я думаю лише про вас. Якщо ця дитина у вас буде, то може стати нещастям, а може й таланом. Марсель, ви повинні про все гарно подумати, щоб потім не докоряти собі.
— Так… — відказала Марсель, — авжеж…
Вона дивилася в порожнечу з довірливим виглядом, од якого неначе аж помолоділа вся; Данієлеві спала на думку юна студентка, котру він допіру бачив на світлині. «Справді, вона була молода…» Та на цьому марному обличчі не хвилювали навіть відблиски молодости. Він зненацька випустив її руку й трохи відсунувся від неї.
— Подумайте, — наполегливо повторив він. — Ви справді впевнені?
— Хтозна, — відказала Марсель.
І підвелася.
— Даруйте, мені треба підтикати ковдру матусі.
Даніель мовчки вклонився: такий був ритуал. «Виграв таки!» — подумав він, коли вона зачинила за собою двері. Він витер долоні носовичком, потім хутко підвівся й відкрив шухляду нічного столика: часом він знаходив там цікавенькі листи, короткі цидулки від Матьє, геть подружнього тону, або ж нескінченні нарікання Андре, якій не таланило в житті. Цього разу шухляда була порожня, Даніель знов опустився у крісло й подумав: «Я виграв, вона вмирає від бажання знестися». Він був радий, що залишився на самоті: це давало змогу поглибити свою ненависть. «Їй-богу, Матьє одружиться з нею, — сказав собі він. — Але ж і мерзотник він, геть і не порадився з нею. Не варто, — перепинив себе він, сухо посміхнувшись. — Не варто його ненавидіти, хоча справедливих мотивів для цього й доста: у мене й інших вистарчить».
Марсель повернулася зі схвильованим обличчям.
— А якщо я й захочу дитину? Що це мені дасть? У мене й копійки немає, щоб поставити її на ноги самій, а він же не одружиться зі мною, хіба ви не знаєте?
Даніель здивовано підняв брови.
— А чому? — поспитався він. — Чому не може він з вами одружитися?
Марсель приголомшено глянула на нього, потім вирішила зареготатися.
— Таж Даніелю! Хіба ви не знаєте, які ми!
— Нічогісінько я не знаю, — відказав Даніель. — Знаю я лиш одне: якщо він хоче, потрібно тільки владнати обов'язкові для всіх формальності, й за місяць ви будете його дружиною. Чи це ви, Марсель, вирішили ніколи не виходити заміж?
— Було б жахливо, якби він одружився зі мною наперекір самому собі…
— Це не відповідь.
Марсель трохи розслабилася. Вона захихотіла, й Даніель второпав, що зробив хибний крок.
— Ні, справді, мені геть байдуже, чи зватимусь я пані Делярю, — сказала вона.
— Я впевнений у цьому, — хутко відказав Даніель. — Я хотів сказати: а якщо це єдиний спосіб зберегти дитину?