— Ну от, дивлюсь я на вас, — озвалася вона ясним крижаним голосом.
— Нічого собі, — сказала Лола, — не дуже ви й п'яні.
Вона відпустила її коси. Івіш хутко підняла руки і нагорнула пасма на щоки, це було так, наче вона ліпить маску, і справді, трикутне обличчя знову з'явилося під її пальцями, та губи й очі здавалися якимись виснаженими і брезклими. Якусь мить вона сиділа непорушно, і вигляд у неї був наче у сновиди, аж ось оркестр заграв повільний фокстрот.
— Запрошуєш мене? — поспиталася Лола в Бориса.
Борис підвівся, й вони подалися танцювати. Матьє провів їх поглядом, у нього не було бажання говорити.
— Ця жінка засуджує мене, — понуро сказала Івіш.
— Лола?
— Ні, за сусіднім столиком. Вона засуджує мене.
Матьє не відповів. Івіш знову озвалася:
— Так хотілося повеселитися цього вечора… й ось тобі! Ненавиджу шампанське!
«Вона й мене повинна ненавидіти, бо я змусив її пити», подумалося йому. Він здивовано побачив, як Івіш дістала з відерця пляшку і налляла у свій келих.
— Що ви робите? — поспитався він.
— Здається, я замало випила. Треба сягнути певного стану, а потім буде добре.
Матьє подумав, що треба було б не дати їй пить, та так нічого й не зробив. Івіш піднесла келих до губів і скривилася від огиди.
— Ну й бридота, — сказала вона, ставляючи свого келиха.
Борис із Лолою танцювали біля їхнього столика, вони сміялися.
— Ну, як ти там, кицю? — гукнула Лола.
— Тепер усе гаразд, — відказала Івіш із люб'язною усмішкою.
Вона знову взяла келих із шампанським і, не зводячи очей із Лоли, одним духом вихилила його. Лола відповіла їй усмішкою, і обоє, танцюючи, щезли в юрмі. Івіш була немов зачарована.
— Вона притискається до нього, — майже нечутно пробурмотіла вона. — Це… це кумедно. Вона мов людоїдка.
«Ревнує вона, — сказав собі Матьє. — Та кого ж із них?»
Івіш вже трохи сп'яніла, вона дурнувато посміхалася, не зводячи очей із Бориса та Лоли, про нього вона й не думала, він був для неї хіба що приводом для того, щоб розмовляти уголос, а не подумки: її посмішки, ґримаси й усі її слова, які вона йому казала, по суті, призначалися для неї самої. «Воно мало б бути нестерпним, — подумав собі Матьє, — а як по правді, то мені воно геть байдуже».
— Давайте потанцюємо, — раптом запропонувала Івіш.
Матьє здригнувся.
— Та ви ж не любите танцювати зі мною.
— Не має значення, — відказала Івіш, — я напідпитку.
Похитуючись, вона підвелася, відразу ж мало не гепнула додолу і ухопилася за край столика. Матьє обняв її й повів за собою, вони мов би потрапили в гарячу лазню, наповнену парою, юрма зімкнулася довкруг них, темна й запахуща. На мить Матьє розгубився. Та відразу ж узяв себе в руки, він виробляв ногами кренделі позаду неґра, він був сам, Івіш немов вивітрилася, з першими ж кроками він більше не відчував її.
— Яка ж ви легесенька.
Він опустив очі й побачив ноги людей, що танцювали довкруг них. «Тут доволі таких, що танцюють не ліпше, ніж я», подумалося йому. Він тримав Івіш на віддалі, майже на відстані витягнутої руки й не дивився на неї.
— Танцюєте ви правильно, — сказала вона, — та видно, що це не приносить вам утіхи.
— Мене це бентежить, — відказав Матьє.
Він посміхнувся.
— Ото вже ви дивачка, щойно ледве на ногах трималися, а тепер танцюєте, немов заправська танцівниця.
— Я можу танцювати й п'яна мов чіп, — сказала Івіш, — навіть цілісіньку ніч, воно мене ніколи не стомлює.
— Мені теж так хотілося б.
— Ви так не зможете.
— Та знаю.
Івіш знервовано озирнулася.
— Щось людоїдки не видно, — сказала вона.
— Лоли чи що? Вона о ліву руч позад вас.
— Ходімо до них, — сказала вона.
Вони зіштовхнулися з якоюсь хирлявою парочкою, чоловік попросив вибачення, а жінка недобре зиркнула на них; Івіш, озираючись, задкувала і тягла за собою Матьє. Ні Борис, ні Лола не помітили, як вони підійшли. Лола заплющила очі, повіки її були мов дві білі плями на жорсткому обличчі, Борис посміхався, весь у полоні райського забуття.
— А тепер? — поспитав Матьє.
— Залишаємося, тут більше місця.
Івіш зробилася важча, вона майже не танцювала, її очі невідривно стежили за Борисом і Лолою. Матьє бачив лише кінчик її вуха поміж двома пасмами кіс. Кружляючи в танку, Борис і Лола наблизилися до них. Коли вони опинилися зовсім поруч, Івіш ущипнула брата за плече.
— Здоров, хлопчику-мізинчику.
Борис зачудовано вирячив очі.
— Гей! — вигукнув він. — Івіш, не тікай! Чому це ти мене так назвала?