Івіш із Лолою посідали на свої місця. Борис підняв ножа і поклав його на стіл.
— Що це за жахіття? — поспиталася Лола.
— Це ніж каїда, — відказав Борис, — щоб ти ходила в мене, мов пес на поводку.
— Ну й чортеня ж ти.
Оркестр заграв інше танґо. Борис понуро зиркнув на Лолу.
— Ходімо танцювати, — крізь зуби процідив він.
— Ви тут у гріб мене заженете всі, — сказала Лола.
Її обличчя заясніло, й зі щасливою усмішкою вона додала:
— Ти такий люб'язний.
Борис підвівся, й Матьє подумав: «Зараз він попросить у неї грошей». Він був геть знищений від сорому, та заразом почував і полегшення. Івіш сіла поруч.
— Лола незрівнянна, — хрипко сказала вона.
— Авжеж, вона дуже вродлива.
— Та певно!.. А це тіло! Це так хвилює — марне обличчя з квітучим тілом. Я відчувала, як час тече, мов пісок, враження було таке, наче вона в'яне простісінько у моїх руках.
Матьє стежив поглядом за Борисом і Лолою. Борис ще не переходив до діла. Здається, він жартував, а Лола усміхалася йому.
— Симпатична вона, — неуважно мовив Матьє.
— Симпатична? О ні, — сухо відказала Івіш. — Це брудна молодиця, самка.
І гордовито докинула:
— Я бентежила її.
— Видно було, — сказав Матьє. Він усе нервово закладав і закладав ногу за ногу.
— Хочете танцювати? — поспитався він.
— Ні, — відказала Івіш, — випити хочу. — Тоді налляла собі пів-келиха і пояснила: — Добре пити, коли танцюєш, бо танець не дає упитися, а алкоголь підтримує сили.
І з вимушеним виглядом додала:
— Як пречудово я розважаюся, та й закінчую блискуче.
«Ну, все, — подумав Матьє, — він з нею заговорив». Борис набрав поважного вигляду, він говорив, не дивлячись на Лолу. Лола мовчала. Матьє відчув, що стає червоний, мов рак, він був лютий на Бориса. Плечі височенного неґра на мить закрили Лолине обличчя, потім воно знову з'явилося, тепер уже з виразом замкнутости, далі музика урвалася, натовп розступився, і Борис вийшов з нього рішучий і лютий. Лола йшла трохи оддалі за ним, вигляд у неї був невдоволений. Борис нахилився до Івіш.
— Зроби мені послугу: запроси її танцювати, — попросив він.
Нітрохи не здивувавшись, Івіш підвелася й кинулася назустріч Лолі.
— О ні! — застогнала Лола. — Ні, моя крихітко Івіш, я так стомилася.
Якусь хвилю вони сперечалися, потім Івіш потягла її танцювати.
— Не хоче? — поспитав Матьє.
— Ні, — відказав Борис, — але вона мені заплатить за це.
Він був блідий, люта й водночас млява ґримаса на обличчі робила його схожим на сестру. Схожість була невиразна, та все ж неприємна.
— Не робіть дурниць, — стурбовано сказав Матьє.
— Ви ображаєтесь на мене, правда ж? — поспитав Борис. — Ви ж забороняли мені говорити з нею на цю тему…
— Я був би мерзотником, якби ображався на вас: ви ж добре знаєте, що дозволив… Чому вона не захотіла?
— Хтозна, — стенувши плечима, відказав Борис. — Зробила бридку ґримасу і сказала, що гроші їй і самій згодяться. Отак! — з лютим подивом сказав він. — Допіру я в неї що-небудь попрошу… вона відразу ж дає мені одкоша! Та вона мені за це заплатить, якщо жінка її віку хоче мати молодого коханця…
— Як ви їй це все пояснили?
— Сказав, що це для приятеля, котрий хоче придбати ґараж. Навіть прізвище назвав: Пікар. Вона його знає. Він і справді хоче купити ґараж.
— Мабуть, вона не повірила вам.
— Цього я не знаю, — сказав Борис, — знаю тільки одне: зараз вона мені за це заплатить.
— Та заспокойтеся ж! — вигукнув Матьє.
— Ну, нічого, — вороже сказав Борис, — це моя справа.
Він підійшов до високої білявки, вклонився їй, і вона, трохи зашарівшись, підвелася. Коли вони почали танцювати, Лола з Івіш пройшли в танку біля Матьє. Білявка пускала бісики, та посміхалася вона досить насторожено. Лола зберігала спокій, вона велично рухалася в танку, й люди розступалися перед нею, щоб виявити пошану. Івіш рухалася задки, піднявшим очі догори, й ні про що не підозрювала. Матьє взяв Борисового ножа за кінчик леза й короткими, сухими ударами постукав колодкою по столі: проллється кров, подумалося йому. Втім, йому все це було анідесь, на думці в нього була Марсель. Він думав: «Марсель, моя дружина», і щось над ним зімкнулося з хлюпотінням. Моя дружина, вона мешкатиме в моєму домі. Отак. Це природно, цілком природно, так само, як дихати чи ковтати слину. В ньому звучало й звучало: іди ж, не наїжачуйся, будь податливий, будь природний. У моєму домі. Я бачитиму її щодня упродовж усього мого життя. Він подумав: «Усе зрозуміло, в мене є життя».