Матьє засміявся.
— Він знає, що в мене ні шеляга.
— То ви нічого не знали? — недовірливо поспиталася Лола.
— Та певно, що ні!
— Ти бач, — сказала Лола. — Дивно.
Здавалося, вона зараз перевернеться, мов старий корабель, або ж її рот роздере пронизливий, жахливий крик.
— Він приходив сьогодні до вас? — поспиталася вона.
— Так, десь о третій годині.
— Й нічого вам не казав?
— А що тут дивного? Пікара він міг зустріти потім.
— Так він мені й сказав.
— Ну, то й що?
Лола стенула плечима.
— Пікар цілий день працює в Аржантеї.
Матьє байдуже відказав:
— Якщо Пікарові треба гроші, то він міг зайти до Бориса в готель. Там він його знайшов, а потім вони зустрілися, коли він спускався бульваром Сен-Мішель.
Лола зміряла його іронічним поглядом.
— Подумайте, як це міг би Пікар просити п'ять тисяч франків у Бориса, який на місяць має всього триста франків на дрібні видатки?
— Ну, то я вже й не знаю, — роздратовано відказав Матьє.
Він хотів було сказати: «Ці гроші для мене». На цьому все воно, звичайно, і скінчилося б. Проте це неможливо було через Бориса. «Вона страшенно розлютиться на нього, вважатиме його моїм спільником». Лола барабанила по столу кінчиками своїх яскраво-червоних нігтів, кутики її вуст різко піднімалися, здригалися й опускалися знову. Вона крадькома стежила за Матьє з тривожною наполегливістю, та за цим настороженим гнівом він вгадував незмірну каламутну порожнечу. Йому хотілося зареготатися.
Лола відвела погляд.
— Може, це була перевірка? — поспитала вона.
— Перевірка? — зачудовано перепитав Матьє.
— А чом би й ні.
— Перевірка? Дивно це чути.
— Івіш постійно торочить йому, що я скупа.
— Хто це вам сказав?
— Вас дивує, що мені це відомо? — з переможним виглядом поспиталася Лола. — Це ж чесний хлопчина. Не треба думати, що можна погано говорити йому про мене, а я цього не знатиму. Щоразу я помічаю це з того, як він дивиться на мене. Або ж із того, як він ставить мені запитання, наче нічого й не було. Думаєте, я не бачу як він заходить здаля? Це сильніше від нього, він хоче бути чистим.
— Ну, то й що?
— Йому хотілося побачити, скупа я чи ні. Задля цього він і вигадав усю цю історію з Пікаром. Якщо тільки хтось не намовив його.
— Хто ж міг його намовити?
— Не знаю. Чимало людей вважає, що я, стара вішалка, запопала собі молодого хлопця. Досить лише глянути на мармизи тутешніх повійниць, коли вони бачать нас разом.
— Гадаєте, він переймається тим, що про нього кажуть?
— Та ні. От тільки є люди, що вважають, ніби роблять йому добро, підбурюючи його проти мене.
— Послухайте, — сказав Матьє, — не треба церемонитися: якщо вам здається, ніби це я, то ви помиляєтеся.
— А що, — крижаним тоном сказала Лола, — можливо й це.
Запала мовчанка, потім вона гостро спитала:
— А чому це щоразу, як ви з ним приходите, завжди відбуваються сцени?
— Хтозна. Я не докладаю до цього рук. Сьогодні я й геть не хотів приходити… Гадаю, він по-різному дорожить кожним із нас і хвилюється, коли бачить нас обох водночас.
Лола понуро й напружено дивилася перед собою. Нарешті вона сказала:
— Затямте раз і назавжди: я не хочу, щоб його відібрали в мене. Я знаю, що не роблю йому зла. Коли він буде ситий мною по горло, то покине, це станеться дуже швидко. Та мені не хочеться, щоб його відібрали в мене інші.
«Вона вдарилася у відвертість», подумав Матьє. Звичайно ж, під впливом наркотиків. Та була й інша причина: вона ненавиділа Матьє, й усе-таки те, що зараз вона йому казала, вона ніколи не насмілилася б сказати іншим. Поміж нею й ним, попри ненависть, було щось на зразок солідарности.
— Мені теж не хочеться, щоб його у вас відібрали, — сказав він.
— Щось не віриться, — холодно відказала Лола.
— Ну що ж, не вірте. Ваші стосунки з Борисом геть не стосуються мене. А якби й стосувалися, то я їх прийняв би такими, які вони є.
— Якось я подумала собі: він вважає себе відповідальним за нього, бо він його викладач.
Вона замовкла, й Матьє зрозумів, що не переконав її. Здавалося, вона підшукує слова.
— Я… я знаю, що вже я в літах, — насилу вимовила вона, — знаю це й без вас. Та саме тому я й можу йому допомогти: є такі речі, яким я можу його навчити, — виклично додала вона. — Та й хто вам сказав, що я застара для нього? Він любить мене такою, яка я є, він щасливий зі мною, коли йому не втовкмачують у голову всі оці думки.