Спочатку розвідати околиці, познайомитися з тваринним світом. Проте тварини, навіть найстрашніші, не заподіють шкоди — атомна зброя знищить будь-якого гіганта. А потім… Потім треба знайти поклади руди… Вона десь тут, в кільці низьких гір, що тягнуться перед головним хребтом…
Ех, якби! Якби вдалося! Тоді — знову політ, знову розшуки дорогої Землі… Хай даремно, хай невдача спіткає його, але все-таки політ, дія, устремління!..
Джон-Ей схопився з ліжка. Зараз не можна киснути! Діяти! Він похапцем поїв концентрованої страви, включив аналізатор. Насоси втягнули порцію повітря ззовні. Аналіз показав, що в атмосфері є досить кисню для дихання. Шкідливих газів не було. Небезпечних бактерій аналізатор не виявив…
Одягнувши термозахисну куртку і теплий шолом, Джон-Ей пішов до виходу. Трохи подумавши, він захопив ядерний пістолет і портативний пеленгатор. Потім, включивши передавач, який випромінював у ефір безперервні сигнали, штурман спустився внутрішнім ліфтом униз.
Зовнішній люк відкрився з важким хрипом. Густий струмінь повітря дихнув прямо в обличчя штурману. Від п’янкого запаху запаморочилася голова.
Джон-Ей схопився за стінку шлюзу і поволі рушив до виходу. Переступивши бар’єр, він озирнувся навколо.
Галявину встилала синьо-зелена цупка трава. Вона викидала жовті мітли дрібненьких квітів. Позаду стояла стіна лісу. Джон-Ей відзначив на око два види дерев: одні тягнулися довжелезним стовбуром на сотні метрів угору, розростаючись там списоподібними листками, інші — широколисті, м’ясисті — встилали всі проміжки між тими велетнями. Вони мали густий маслянистий чорно-зелений колір і росли не вище десяти метрів.
Галявина обривалася над річкою, що клекотіла між нагромадженнями скель. А за річкою бовваніли в тумані такі ж ліси, як і навколо галявини. Над тим краєвидом нависали сірі хмари. Вітру не було. Здавалося, сіра ковдра придушує все живе до землі, не дає дихати.
«Не дивно, що тут немає розумних істот, — сумно подумав Джон-Ей. — Важко було б жити в таких умовах…»
Він підійшов до кручі, глянув униз. З щілини між камінням, різко крикнувши, вискочив чудний блакитний птах. Він низько пролетів над водою і зник у лісі на протилежному боці.
Тупа стихія, примітивній світ. Ліси, низькі форми тварин, незаймані ріки і скелі. Треба покладатись на свої сили!
Джон-Ей поволі обернувся і рушив до корабля. Звідти чулися дивні звуки. Штурману здалося, ніби він розбирає членороздільні вигуки. Що таке?
Якісь постаті заметушилися біля кущів, позаду зорельота. Жестикулюючи, вони обережно наближалися до Джон-Ея. Штурман нерішуче зупинився. З ким він має справу?
От істоти вже зовсім близько. В світлі сірого дня можна розібрати їхні обриси. Безумовно, це представники розумного світу, хоча й іншої організації. Про це свідчить вертикальна постава, уважний погляд великих круглих очей, високе й широке чоло. Лише присадкувате тіло, покрите блакитнуватим волоссям, довгі передні кінцівки-руки, які тримають важку палицю, та примітний одяг з шкіри якоїсь тварини говорять за те, що шлях розвитку цих істот до людей тільки почався.
Ось від юрби істот відділився гігантського зросту самець. Він підняв палицю догори і, виспівуючи дивну мелодію, закружляв у шаленому дикому танці, наближаючись до космонавта.
Джон-Ей, з подивом стежачи за чудернацьким танцем дикуна, непомітно поклав руку на ядерний пістолет…
Пошуки пального
Покружлявши навколо Джон-Ея, дикун важко впав на землю, пускаючи піну. Його товариші вили різними голосами, підскакуючи і викидаючи всякі на. Космонавт з тривогою відступив крок назад. Але боятися було нічого. Дикун-велетень підвівся на коліна, молитовно простягнув руки…
Джон-Ей засміявся. Він збагнув, що могли подумати ці істоти, побачивши спуск гігантського зорельота з неба, а потім появу людини з дивного апарата. Його захистить примітивна релігія цих істот! Для них Джон-Ей і зореліт — божественні, надприродні створіння.
Ба! Та це ж ідея! Необхідно використати ситуацію! Часу вдосталь! Треба познайомитися з цими істотами. Вони допоможуть розшукати пальне. Хай на це піде місяць, рік! Пусте!
Великі круглі очі істоти зустрілися з поглядом космонавта. Вони випромінювали захоплення, благоговіння, покору. Джон-Ей побіжно оглянув обличчя істоти. Його вразило дивне розташування органів нюху. їх отвори проходили по боках великого рота, роблячи лице неприродно широким і потворним. Тільки очі мали цілком людський вигляд, вони дивилися на світ допитливо, готуючись до боротьби з таємницями природи.