Розум відказав — ні! Хіба поле, з квантів якого творилася річ, не матерія? Хіба переможний інтелект цих людей, яким підкоряються стихії Космосу, не породження матерії? Джон-Ей ясно збагнув, уявив, як з хаосу первинних мас речовини створюються зорі, планети, на них виникають перші крапельки життя, ускладнюються, еволюціонують, починають мислити, усвідомлювати своє місце в світі. Минають тисячоліття, і дозрілий мозок наливається такою силою, що інтелект піднімається над матерією, стає її протилежністю і, нарешті, панує над Космосом.
Такий логічний, закономірний шлях розвитку розумних істот. Так буде і на Землі. Зрозумівши і уявивши це, Джон-Ей сповнився невимовною радістю. Недарма він і його товариші гинули в пустелях страшних світів, страждали в титанічному польоті. Це був один з ланцюгів торжествуючого розвитку людського розуму.
Після демонстрування створення кристала алмаза господарі пояснили гостю цілі їхньої подорожі. Корабель, куди потрапив Джон-Ей, був гігантською лабораторією на тисячі кілометрів у діаметрі. На ньому здійснювався черговий експеримент проникнення в інші виміри простору і ряд незрозумілих Джон-Ею досліджень. «Думку» вони зустріли випадково і захотіли познайомитися з представниками інших цивілізацій… Один з господарів пояснив, що вони розуміють становище зорельота. Джон-Ей не може знайти свою Галактику. Вони можуть йому допомогти. Вони були колись у тій Галактиці і навіть відвідували Землю. Це сталося близько мільйона років тому. Тоді на Землі ще не було розумних істот. В їхньому центрі є відомості про світ Джон-Ея. Відстань до нього близько ста мільйонів світлових років.
Штурман жахнувся. Сто мільйонів світлових років! У яку безодню він залетів! Як він повернеться?
Його почуття страху даремне, пояснив один з господарів. Вони вкажуть автоматам корабля шлях назад. Вони могли б самі відправити гостя до рідної системи, але їх чекають в іншому вимірі. Розходження в часі може викликати катастрофу.
Другий додав, що Джон-Ей може залишитися з ними. У них є можливості прискорити його фізичну еволюцію і зробити безсмертним. Джон-Ей категорично відмовився.
Він пояснив, що хоче пройти шлях перемог, поразок і успіхів разом з рідною расою, на рідній Землі.
Господарі схвально перезирнулися, в знак приязні приклали долоні до грудей, а потім встали.
Знову політ у повітрі вразив Джон-Ея. «О, людино! Ти воістину станеш титаном, коли вийдеш з своєї колиски Землі! — подумав він. — Поглянь, цього досягли твої старші брати в інших світах».
Господарі зупинилися біля велетенського сферичного залу. Вони пояснили, що ця сфера — колосальна подоба мозку. В ній створюються громіздкі речі з допомогою енергії потужних станцій. Матеріалом служить, так само як і в малих експериментах, світове поле…
Джон-Ей був у захопленні. Які разючі явища! Для людей Землі продовженням їх мозку служать руки, машини, верстати, інструменти. А мозок цих істот має таку гігантську потенцію, що за своїм бажанням формує матерію!
Господарі і Джон-Ей наблизилися до зорельота «Думка», зайшли в нього. Вони ознайомилися з апаратурою корабля і зрозуміли принцип її роботи. Не гаючись, вони склали завдання автоматам.
От і все! Треба прощатися! Зворушений Джон-Ей обняв господарів, висловив свою глибоку вдячність. Вони обіцяли, що обов’язково прибудуть на Землю упродовж наступного мільйона років, щоб побачити, які там будуть зміни.
Джон-Ей не міг відвести погляду від променистих, прекрасних очей цих титанів. Йому хотілося назавжди зберегти в серці мрію про чудесний світ інтелекту…
І ось їх нема! Дві високі постаті майнули вздовж залу, зникли… «Думка» поволі рушила до виходу, випливла в простір. Яскраво засяяли зоряні системи, в серці пройшов холодок страху. Знову у мандри, у пошуки!
Ні! «Думка» впевнено повертається, прямує по курсу. Гримлять двигуни, зореліт набирає швидкість. Перед тим, як включити антиполе, Джон-Ей ще довго затуманеним поглядом дивився на гігантський палац — храм Розуму, що поволі зникав у безодні Всесвіту…
Один серед зірок
Трапилось непередбачене. Не вистачило антиречовини. Анти-поле зникло. «Думка» не могла летіти з надпроменевою швидкістю. Про це ясно свідчили прилади.
Джон-Ей, який уже був переконаний в успіху, схвильовано кинувся до телескопічної установки. Він уже в рідній Галактиці! До Сонця залишилося не більше п’ятисот світлових років. Яка невдача!
Що ж це? Він не зможе досягнути тепер потрібної швидкості. Дегравітаційної сили немає! Тепер зореліт летітиме понад тисячу років до Землі! Ніяка умовність часу не збереже людини!