— О друже мій! — гаряче потиснув руку товариша Ліахім. — Я радий за тебе. Але чи впевнений ти в успіху?..
— Абсолютно! Збереглися всі тканини. Ми тільки відновимо їх життєздатність.
Аеровел підійшов до пульта, натиснув кнопку виклику. Відразу ж в приміщенні з’явилось кілька чоловік. Вони наблизились до підвищення, на якому лежало тіло людини, і зупинились, очікуючи розпоряджень вченого.
Аеровел кивнув їм, включив апаратуру. Над столом навис велетенський кожух, з нього виходило ледве чутне, але потужне гудіння. Рефлектори спалахнули блакитним промінням, під прозорим накриттям попливли зеленкувато-фіолетові хвилі. Асистенти схилилися над екранами, уважно дивлячись з їх допомогою на труп.
На маленьких екранах пульта відмічались зміни, що відбувалися в організмі людини, яку воскрешали. Аеровел, не відводячи погляду від пульта, тихо говорив:
— Ти розумієш, все відбувається дуже просто. Раніше, упродовж сотень тисяч років наука шукала живий синтетичний білок, щоб вертати мертвих до життя або продовжувати життя взагалі. Останні дослідження показали, що в цьому нема необхідності. Здійснюється атомно-молекулярна перебудова живої речовини — і ніяких додатків живого білка!
Безсмертя — це практично регулярне стимулювання клітин організму з допомогою ось цієї активізуючої апаратури. Воскрешення — це відновлення функціонування всіх зв’язків організму з допомогою відновлення попереднього розташування клітин. Це можливо до того часу, доки організм не розклався.
— Коли ж ти запропонуєш відкрити еру безсмертя? — тихо й урочисто запитав Ліахім.
— Це вирішить Космічна Рада. Інститут приготував усі матеріали, апаратуру. Але я проведу експеримент тепер. Джон-Ей буде не тільки воскрешений, а й першим введений в безсмертя.
Гудіння всередині накриття припинилось. Кожух поплив угору. Один з асистентів тихо промовив:
— Всі зв’язки в організмі відновлені, вуглецеві нашарування видалені.
Аеровел кивнув, ще кілька секунд мовчазно спостерігав зображення на екранах.
— Ось бачиш, — заговорив він, — магнітно-біологічне поле, згідно закону неповторності даного індивіда, відновило абсолютно таке ж співвідношення клітин і молекулярно-кристалічних структур в організмі, як і при житті. Тепер можна…
— Стимулятор! — приглушеним голосом промовив Аеровел.
Ліахім поглянув на шкалу і жахнувся. В конденсаторі нагромадилася енергія в мільйони вольт! Аеровел дав команду автоматам. Асистенти, які стояли біля стола, здригнулися. Тіло Джон-Ея підстрибнуло і знову завмерло. Та ось на темних круглих екранах пульта засяяли золоті зірочки, вони збільшувались, витягувались, перетворювались у змійки.
Через хвилину ясні живі зиґзаґи весело забігали по темному полю, повідомляючи про те, що людина воскресла.
Аеровел витер рясний піт, що виступив на високому матовому чолі від хвилювання, і з радісною посмішкою подивився на товариша.
— Ну?..
— Я вражений, — прошепотів Ліахім. — Покажи мені його. Вчені підійшли до столу. Асистенти шанобливо розступилися. Ліахім побачив за накриттям постать людини, закутану тонкою сіткою. Груди її здригались.
— Звільнити тіло! — наказав Аеровел.
Асистенти швидко прибрали сітчасті електроди, прозоре накриття і відступили від підвищення. Оголене тіло Джон-Ея було блідо-синім. Та ось воно поступово наповнювалось фарбами, рожевіло. Червоні плями з’явились на жовтому худому обличчі, перетворилися в суцільний рум’янець. Задрижали повіки, розтулилися і знову закрились вуста. Минуло кілька хвилин серед повної тиші.
М’язи людини напружились, рука зарухалась і лягла на очі, ніби затуляючи їх! Джон-Ей тихо звівся на лікоть і сів. З-під долоні подивився поперед себе. Його туманний погляд зустрів уважні очі Аеровела, наповнився здивуванням, ковзнув униз, па блакитний плащ вченого, перескочив на інших присутніх. З його вуст зірвались слова, незрозумілі вченим…
Аеровел швидко включив зв’язок з Космічною Радою, викликав апаратну машину пам’яті. На пульті загорілась зелена лампочка.
Губи Джон-Ея знову здригнулись, заворушились.
— Де я? Що зі мною? Хто ви? — перекладала машина запитання людини з минулого.
— Ви на рідній планеті, Джон-Ею, — відповів Аеровел. — Ви повернулись додому через десять тисяч років після вильоту експедиції. Згідно заповіту ми воскресили вас…
— Десять тисяч років, — вражено прошепотів Джон-Ей. По його худих щоках покотилася прозора сльоза, руки судорожно стиснулися в кулаки. — Воскрешення… Безсмертя… Ми не помилилися в своїх… мріях?..
— Ні! Ви не помилились! — твердо промовив Аеровел. — Але про це потім, коли ви будете зовсім здоровим…
— Нарешті! — вирвалося з пересохлих вуст Джон-Ея і він, збліднувши, зі стогоном відкинувся на спину…
СЕРЦЕ АЕРОВЕЛА ГОВОРИТЬ
Аеровел стояв на березі ріки й задумливо дивився в нічну імлу. У вирі — внизу — колихались далекі зорі. Над обрієм періодично пролітали різноколірні вогні — штучні супутники планети десь під хмарами в темному небі золотився в промінні прожекторів повітряний палац для дітей — майбутніх космонавтів. Здалека долинули звуки симфонії — та мелодія проникала глибоко в серце і будила давно заснулі бажання та почуття…
Що ж вона говорила? Чого хотілося Аеровелу? Хіба не все ясно? Хіба не здійснюються найкращі сподівання і мрії тисяч і тисяч поколінь? Хіба не має найстаріший вчений всього, що може бажати людина?.. Здається, має. Напевне, все є. Але на серці неспокій… Серце — ти, скільки існує людство, викликаєш тривогу, бунтуєш кров!..
Аеровел заплющив очі. І ось тінню з’явилася перед ним постать. Вона… Знову вона!.. Кохана моя, Осінній Лист, чому ти так довго переслідуєш мене? Відпусти, дай мені волю перед безсмертним шляхом!..
І здається вченому, що здіймаються вгору прозорі руки і на тлі зірок благословляють його. Звідки ці видіння? Мабуть, з дна душі підіймається древня каламуть наївної віри в чудеса! А може, ця віра була інтуїтивним відчуттям можливості для людей стати безсмертними, всемогутніми? Може, тому і створювали люди богів і наділяли їх тими якостями, про які мріяли самі? А тепер! Тепер люди одержали сили могутніші, ніж всі боги стародавніх народів! Та все ж не задовольняє одна тільки могутність людину, одна тільки можливість розкривати найнеймовірніші таємниці. Є ще одна таємниця, що вічно кличе і буде кликати кожного до розв’язання. Жіноче серце! Ніжне, сповнене кохання і вірності, готове на самопожертву і смерть ради коханого! В ньому теж — безкінечна таємниця, до нього вічне устремління, в ньому — майбутні покоління і розшуки смислу буття!..
Аеровел посміхнувся. Треба йти. Досить сентиментальних міркувань. Скоро знову збереться Космічна Рада і потім — небувалий експеримент. Треба підшукати сильних людей для здійснення задумів, перевірити кожну деталь.
Кілометрів два вчений брів через трави в степовому заповіднику. По шляху з-під ніг злякано стрибнули два зайці, недалеко пробігла козуля. З-за щільної огорожі широколистих пальм і дубів виблискував сферичний ковпак над віллою Аеровела. Вчений швидко вибрався на гладеньку доріжку і через кілька хвилин був у своєму кабінеті.
Там Аеровела зустріли тиша і спокій. Він давно жив один, і рідко коли його турбували сини чи внуки або діти внуків, запрошуючи на різні свята. Сьогодні передбачалась серйозна робота над старовинними матеріалами, і тому вчений прийняв спеціальну електробіологічну ванну між двома рефлекторами для стимуляції мозку. Потім сів на стілець, присунув папку із сірими аркушами законсервованих паперів, магнітофонні плівки далеких часів. Але йому перешкодили. Над столом загорілась лампочка виклику, на екрані з’явилося обличчя Іскорки. Вона винувато посміхнулась, тихо сказала:
— Пробач мені, Аеровеле. Ми здобули записи автоматів того корабля. Серед них є плівки кінофільмів з планети, де панує Диктатор… цей самий… Залізний Диктатор! Я вважаю…
— Давай! Давай, Іскорко! — схвилювався вчений. — Ти молодчина. І нічого вибачатися… Я саме над цими матеріалами працюю…