Выбрать главу

Хлопець радісно зітхнув, набираючи повні легені запашного повітря, і повернувся обличчям до гори. В самому підніжжі її над невеликим входом сяяли золоті букви:

СВІТОВИЙ АРХІВНИЙ ФОНД

Залишивши майданчик, Світозар попрямував до входу. Напівовальні важкі двері безшумно відчинилися. Попереду спалахнули стіни й осяяли м’яким промінням безкінечний коридор. Вздовж нього росли високі стрункі пальми з темно-зеленим широким листям. Хлопець ступив у коридор, поглянув ліворуч. Там на стіні виник отвір, на екрані з’явилося обличчя — веселе, повне, кругле. Очі людини запитливо обмацували Світозара.

— Я директор Світового Фонду. Хто ти і що тобі потрібно? — прозвучало запитання.

— Вчора був мій день — день вибору професії, ― трохи хвилюючись, сказав Світозар.

Брови директора смішно сіпнулися вгору, потім униз, він схопився з-за стола, заваленого якимись циліндрами, і гарячково випалив:

— Далі, далі! Що далі?..

— Я вибрав роботу в Світовому Архівному Фонді!

— Це… серйозно? — недовірливо запитав директор, а потім замахав руками, побачивши, що Світозар знизує плечима: — Гаразд, гаразд, не буду! Пробач! Але річ у тім, що до нас майже ніхто не йде! Навіть старі! Всі десь летять, пливуть, щось винаходять… А вивчати життя предків — нема нікого! А ти — такий юний!..

Директор кинув погляд згори донизу, зупинився на худорлявому вольовому обличчі, на замріяних синіх очах і, мабуть, залишився задоволений оглядом.

— Я дуже, дуже радий! — сказав він, притиснувши долоні до грудей. — Зараз я сам вийду до тебе…

Поряд з екраном відсунулась брила в стіні, і перед Світозаром з’явився директор. Він привітально підняв руку. Світозар відповів таким же рухом.

— Мене звуть Діоніл, — сказав директор.

— А мене — Світозар…

— Чудесне ім’я… Старовинне. Люблю такі. І взагалі люблю давнину, не те що багато теперішніх юнаків…

Світозар посміхнувся. Всякому своє! Діоніл помітив посмішку на обличчі співбесідника, радісно потиснув йому лікоть.

— Отже, до діла… Я скажу помічникам, вони поінформують тебе про все. В якому відділі ти хотів би працювати?..

— У Відділі Минулого. Від двадцятого сторіччя до тридцятого…

— Чудесно! Ходімо…

Вони зайшли в отвір, гофрована доріжка попливла вузьким коридором і винесла їх у просторий зал. Стіни залу були всіяні екранами, пультами, індикаторами автоматів. Все це призначалось для керування роботою гігантського Архіву. Директор підійшов до одного з пультів. Над пультом загорівся екран, на ньому виникло обличчя молодої жінки з жовтим пишним волоссям і вузько посадженими чорними очима.

— Нені! Цей хлопець у твій відділ…

Молода жінка схилилася в низькому поклоні перед прибулим.

— Я з радістю чекаю на тебе, друже…

…Кілька днів Нені, яка завідувала Відділом Минулого, знайомила Світозара з роботою. Вона скупо похвалила його за рішення йти працювати в Архівний Фонд.

— Багато людей не розуміють, наскільки це цікаво, — сказала вона. — Завдання таке: створити ясну, правдиву, струнку, вичерпну історію останніх десяти тисячоліть. Хіба це не почесне завдання?..

Світозар так захопився роботою, що забував відпочивати. Він лише двічі за місяць побував у котеджі, щоб зв’язатися з рідними й поговорити з ними. Перші тижні роботи переконали хлопця, що він обрав правильну дорогу.

Він переглядав старовинні документальні фільми, телегазети, книги, записані на мікроплівки. Автомати допомагали йому відбирати необхідне, пам’ятні машини[6] записували, і результати пересилались на центральний пункт Фонду…

Не дихаючи, Світозар дивився на давноминулі події далеких віків. Його потрясала кривава соціальна боротьба в двадцятому сторіччі, ― становлення перших соціалістичних формацій, сповнене досягнень і протиріч, сумнівів і героїзму, неймовірної мужності і зради, жорстоких воєн і, нарешті, торжества ідей миру.

Світозар бачив, як у кінці двадцятого сторіччя прості, скромні люди вилітали на небезпечних, недосконалих апаратах у Космос, прокладаючи перші стежечки у Безкінечність. Багато з них гинуло, інші поверталися героями, і вдячна Земля урочисто зустрічала їх. Минали роки. Перші зорельоти досягли найближчих планетних систем. І ось Світозар натрапив на дивовижну подію.

У середині двадцять першого сторіччя, як повідомляли документальні фільми, а також телегазети, була споряджена експедиція для польоту в галактику Великої Магелланової Хмари[7]. Космоліт, що міг летіти з надпроменевою швидкістю, стартував із Землі в дві тисячі п’ятдесят восьмому році…

Світозар, прослухавши цю інформацію, перекладену автоматами, знеможено відкинувся в кріслі. Неймовірно! Чому ніхто не говорить про цю експедицію? Адже навіть тепер ще не було позагалактичної експедиції, а це ж десять тисяч років тому!..

Світозар гарячково переглянув документи, в яких освітлювалася дальша доля експедиції. Він побачив портрети мужніх юнаків, які йшли у невідому і небезпечну дорогу ради майбутнього. І ось, нарешті, невелика інформація про дівчину, яка була нареченою начальника експедиції. Ця інформація настільки схвилювала Світозара, що він не спав цілий тиждень, доки не переглянув усі матеріали, які стосувалися тих періодів. Але вже більше піде не повідомлялося про долю експедиції. Нові грізні часи наступили для Землі. Почалася нищівна війна з сусідньою системою. Інформація тих років виявилася дуже скупою. Про експедицію до Великої Магелланової Хмари після війни не згадувалося…

Світозар не витримав. Він хотів з ким-небудь поділитися своїми хвилюваннями. Вибір впав на Нені.

Нені уважно переглядала матеріали, а Світозар тривожно слідкував за виразом її обличчя. Чомусь у свідомості виникло запитання:

«А чи Нені змогла б так зробити, як та дівчина далекого минулого?»

Вирішив: якщо Нені схвилюється, прочитавши замітку, значить, змогла б!

Хлопець не зводив очей з завідуючої відділом. Він радісно відмітив, як завжди спокійне, бліде обличчя Нені зарожевіло від хвилювання, очі почали моргати і, нарешті, сповнилися вологою.

Світозар тріумфував, радів, як дитина. Чому? Що трапилося? Хіба йому не байдуже, як реагуватиме випадково зустрінута дівчина Нені на ту чи іншу подію?

Серце підказувало — ні! І жовте волосся дівчини, і її вологі чорні очі, і худорлява тендітна постать — все хвилювало Світозара, сповнювало його єство тривожним передчуттям чогось незвичайного.

Згадав Ліо. Так, все стало ясним! Не минуле заважало Світозару піти з нею, не голоси предків, а відсутність любові!.. А тепер…

Нені одвернулась від нього. І довго мовчала, вражена до краю.

— Що зробимо? — прошепотів хлопець.

— Запит! Надішли запит про цю подію!

Світозар викликав Інститут Галактичних Експедицій, запросив довідку. Йому відповіли, що про таку експедицію Інститутові нічого не відомо, і просили надіслати матеріали. На другий день Світозар зв’язався з Інститутом Воскрешень і Космічною Радою. Його інформація дуже зацікавила одного з членів Космічної Ради.

— Голови Ради немає, ― сказав він. — Римідал на космодромі. Туди прибув невідомий корабель з Космосу. Завтра в зв’язку з цією подією буде проведене позачергове засідання Ради. Негайно надсилай матеріал. Частину документації надішли в Інститут Воскрешень. Поздоровляю тебе!..

Того дня Світозара вітали всі співробітники Світового Архівного Фонду. Радісний хлопець дав собі волю після довгих місяців напруженої праці, і цілу ніч гуляв понад гірською річкою разом з Нені, милуючись незайманою красою зарослих лісом скель… Голоси предків ясно говорили йому, що вони боролися і за любов, що владно ввійшла в його серце.

…Вранці Світозар зв’язався з Селекційним Інститутом Венери і повідомив батька про свій перший успіх на новій дорозі та про одруження з Нені…

ПОПЕРЕДЖЕННЯ

вернуться

6

Пам’ятні машини. — Електронні машини для збереження наукової та іншої інформації. Вже функціонують в СРСР та за кордоном.

вернуться

7

Велика Магелланова Хмара. — Зоряна система (галактика неправильної форми) — найближчий сусід нашої Галактики.