– І я радий.
В городі тільки й балачок було про втечу козака й холопа з в’язниці. З легкої руки бакаляра чутка про те, що в’язнів визволила нечиста сила, ширилася поміж городян і коментувалася козаками, і особливо бабами, на всі способи. Дорош, підслухуючи розмови мешканців, узнав, між іншим, що воєвода дуже лютував, коли взнав, що трус не дав ніяких наслідків, що оглядали навіть підземний хід, але двері в ході були зачинені.
Хлопець був дуже радий, що нікому не спало на думку пошукати слідів у підземному ході, бо там на вогкій долівці обов’язково мусіли лишитися сліди босих ніг втікачів. Нова думка турбувала хлопця: як дістати струмент, щоб втікачі позбулися кайданів. Він двічі пройшов повз кузні міщанина Майбороди, але не можна було й гадати про те, щоб вкрасти струмента серед білого дня. Сумний повернувся Дорош додому.
– Тату, – сказав Дорош батькові, – я чув у городі, що в’язні втекли в кайданах. Як же вони розкують кайдани?
Батько, як і тоді у клуні, якось чудно глянув на хлопця.
– Без коваля кайданів не скинеш.
– А хіба нема такого струменту, щоб розпиляти залізо?
– Чого нема, є… Ось у мене є напилок, так ним можна було б розпиляти кайдани. – Батько пішов у стайню, помацав під стелею на бантині і взяв звідтіля напилок та обценьки. – Отаким струмен-том можна хоч які кайдани розпиляти й розламати.
Дорош узяв струмент, подивився на нього і поклав на лутку над дверима стайні. Батько непомітно всміхнувся.
– Можна буде взяти човна рибу ловити? – спитав Дорош.
– Ну, що ж, бери! – сказав батько, зайшовши до стайні і ляскаючи по спині коняку, – а ночувати де будеш?
– У тітки Хіврі.
– Гаразд.
Дорош, радий, що так усе добре влаштувалося, витяг з-під стріхи вудлища; набив потай від матері торбу харчами і, коли батько пішов у хату, дістав напилок та обценьки з лутки і поклав їх у торбу.
Надвечір хлопець з торбою на боці, з вудками на одному й веслом на другому плечі, вийшов з города, бо ворота воєвода наказав відчинити після трусу, і подався до річки, де в очеретах прив’язаний був батьків човен. Хлопець вивів човна на середину річки і поплив проти течії. За чверть години Дорош побачив велику вербу, що лежала впоперек річки. Вода колись підмила коріння верб і вона впала в річку, загородивши її майже до середини. Дорош підплив до верби, прив’язав човна до вітки і зглянувся навкруги. На річці не було нікого. Річка шуміла під вітами верби, що лежали на воді, верба стиха хиталася під напором течії. Ліс на правому березі річки, де сидів Дорош, шумів від легенького вітру. Гайвороння крякало коло своїх гнізд на високих осиках; сонце сідало й тінь від лісу лягла вже до другого берега.
Дорош закинув вудки, посидів трохи; потім засвистав і прислухався. З лісу долетів тихенький крик одуда.
«Запорожець?» – подумав хлопець і засвистів дужче.
Зовсім близько від нього почувся відповідний свист і легенький брязкіт кайданів.
– Здоров, хлопче! – почув він голос запорожця.
Дорош вийняв з торби обценьки і напилок і поліз по вербі на берег. Він боявся, що упустить струмент у річку, бо обценьки й напилок були важкі й великі, а гілки верби і стовбур – дуже слизькі, але щасливо дістався берега.
– Де ти? – спитав Дорош.
– Тут! – зовсім близько обізвався запорожець. – Приніс?
– Приніс.
Поруч запорожця виглядала з-під куща скудовчена голова холопа. Тільки тепер помітив хлопець, як схуд та зблід дужий запорожець, а холоп був жовтий, як диня.
– Приньос? – радісно спитав і холоп. – Ну і мальчік!
Втікачі довго вовтузилися з кайданами, хоч кайдани були вже старі й іржаві; але запорожець знав ковальське діло, бо деякий час працював у січовій кузні.
Хлопець знову перейшов вербою на човен і переніс торбу з харчами на берег. Глек розповів йому, що холоп ледве не потоп, коли вони перепливали вночі річку, бо кайдани заважали плисти й були досить важкі для москаля, що збезсилів від поганих харчів та катування. Глек за волосся ледве витяг його на берег.
А Дорош розповів їм, як почастував горілкою Микиту, украв ключі у дячка й одчинив двері в’язниці. Запорожець довго сміявся, коли почув від Дороша, що в городі балакають про те, наче їх звільнила нечиста сила.
– Ну, їжте, – сказав Дорош, – а я подивлюся, чи нема кого на річці.
Перелізши на човен і глянувши на вудки, він побачив, що одна вудка зовсім лягла на воду і танцювала, наче хто смикав її з річки; поплавця не було на поверхні. Хлопець підняв вудлище й витягнув великого коропа. Хвилин за п’ять засмикало другу вудку, і в човні забився трохи менший од коропа окунь. Згодом хлопець наловив десятка півтора коропів та окунів і витягнув вудки з води.