Крізь гущавину лісу з пасіки до них долетів веселий регіт і огидна лайка.
– Ха, ха! – долетів до них чийсь дужий регіт. – Здорово жиганула!
Дід, продираючись крізь кущі, навпростець пішов до пасіки.
Коло вуликів стояли три парубки у московських вбраннях і викурювали бджолу. Кілька вуликів було перевернуто і лежало на землі. Коло парубків стояв великий казан, що в ньому Журавель варив собі куліш, і москалі, видираючи щільники, клали мед у казан. Бджоли хмарою гули коло злодіїв, але ті, розмахуючи димучими головешками, відганяли їх. Парубки сміялися й гидко лаялися.
– А що ви тут робите? – сказав, підступаючи до них, Журавель.
Парубки глянули один на одного, наче вони почули щось невимовно забавне й смішне.
– С поля вєтєр… – сказав один з них, що був з сергою у правому усі.
– Ха, ха! – зареготав другий, чорний, як жук.
– С поля вєтєр… Ха, ха!
Старий Журавель затремтів від гніву.
– Нащо грабуєте пасіку, сучі діти?!
– Ето он нас так, боярскіх дєтєй?
Третій, високий з кучерявим волоссям, що вибивалося з-під соболевої шапки, підійшов до діда й сказав:
– Сам ти сукін син, чєркасішко поганий! – і, розмахнувшись, ударив старого у скроню.
Старий поточився.
– За що б’єшся?..
– Малчі, сволочь!..
Москаль знову розмахнувся й ударив діда. Обличчя дідове заллялося кров’ю, і він упав на землю.
– Я тєбя єщьо нє так…
Але в цей час підоспів запорожець. Дорош бачив, як дорога соболева шапка раптом полетіла на землю від дужого вдару запорожця, а власник її від другого стусана з розбитим носом вже лежав поруч діда.
– Бєй хохла! – закричав безусий з сергою.
Він та чорний з двох боків напали на козака. Дорош з зацікавленням, тремтячи від гніву, стежив за бійкою. Йому хотілося своїми хлопчачими силами допомогти запорожцеві. Але цього було вже не треба. За хвилину і безусий вже лежав на землі, а чорний, ухопившись за живіт, майже рачки, бо у нього захопило подих від удару чоботом, пішов геть з пасіки.
Той, що був у соболевій шапці, скочив. Обличчя йому перекосилося від злості, з розбитого носа на каптан падали краплини крови.
– Убью! – засичав він.
Запорожець нахилився, ухопив з землі головешку, що, падаючи, випустив з рук москаль в соболевій шапці, і тицьнув нею в лице москалеві.
– Аа… – закричав той, ухопившись за обличчя.
Тоді козак кинувся на парубка з сергою, але той не став чекати на нього і побіг з пасіки, а трохи згодом, узявшись за лице, пішов геть і власник соболевої шапки. Козак підійшов до шапки і ногою далеко відкинув її услід москалеві.
– Візьми свою шапку, москалю!
Москаль узяв шапку і погрозив кулаком на запорожця:
– Я тєбє етого нє забуду! – обернувшись, крикнув він.
– Іди вже, поки я зовсім не одбив тобі пам’яті.
Запорожцеві теж не минула даром бійка з москалями. Під лівим оком у нього красувався добрий синець, а сорочка розідрана була майже до пояса – це постарався москаль з сергою.
Старий Журавель сидів на землі, ухопившись руками за голову.
– Ну, старий, – підійшов до нього козак, – уставай. Бачу тепер і я, що добре вам живеться на слободах!
Він з Дорошем підвели й поставили Журавля на рівні ноги і одвели до куреня.
ІІ. ПРИКАЗ
У Приказі. – Харків у донесеннях воєводи. – Піддячий та муха. – Площа перед Приказом. – Три чоломбитні. – Чоломбитня. – Воєвода.
В Приказі нудно, жарко й скучно. У маненьке віконце з зеленуватим круглим склом б’ється й дзижчить велика синя муха. На чверть вище є розбита шибка, і муха б легко могла вилетіти на двір, де так ясно світить сонце, де вітер приносить легенький запах лісу, де на небі кучерявляться білі яскраві хмарки, але й така проста думка не впадає мусі в голову, і вона, вдарившись об скло, падає на підвіконня; хвилину гуде, лежачи на спині, і дриґає ногами, бо не знає ще, як стати на ноги; потім випадково таки стає, схоплюється й знову кидається і б’ється в скло. За невеликим столом, що його чотири ноги міцно врито в земляну долівку, сидить приказний дячок і дряпає по товстому шкарубкому папері гусячим пером. Іноді він бере з пісочниці білий чистий пісок і посипає на папір. Він переписує до-несіння воєводи про те, що город Харків стоїть «поміж двома річками – Лопанню та Харковом, стіна круг нього довжиною 475 сажнів, дубова, з обламами, катками терасами. Що за стіною є рівчак у два сажні завшир і два сажні глибини; що по стінах десять дерев’яних башт, а башти криті ґонтом; що в Тайницькій башті є тайник з ходом у шістнадцять сажнів до річки і в тайнику є колодязь, але води в ньому вже нема, і так далі.