Богдан Казанівський
Шляхом «Леґенди»
СПОМИНИ
Видано за сприянням
Видавничого фонду о. д-ра Д. Блажейовського
ВІД ВИДАВНИЦТВА ПЕРШОГО ВИДАННЯ
Автор споминів «Шляхом Леґенди», Богдан Казанівський, один із тих українських націоналістів довоєнного покоління, які вже з юнацьких років зв'язали своє життя з ідеєю боротьби за українську державність і були готові на кожну жертву для неї.
Він виростав у середовищі націоналістів, членів ОУН, що в підпільній праці прикладом власного життя, сповненого ідеалізму і самопосвяти, клали основи під могутній визвольний рух, який під час другої світової війни охопив усі українські землі, взяв на себе відповідальність за відновлення Української держави в 1941 р. і в боротьбі за неї створив збройну силу народу – Українську Повстанську Армію, яка під час 2-ої світової війни найперше вела боротьбу проти гітлерівсько-німецьких наїзників, а наприкінці війни і після неї, багато років героїчно змагалася проти орд московсько-большевицьких окупантів.
Молоді мрійники-ідеалісти розбурхали спокійне плесо народного життя, розрушили стихію, яка могутньою хвилею національної революції новітніх хмельничан Козаччини покотилася по Україні, черговий раз виявивши відвічні прагнення української нації та її незмінне прямування до волі і державного життя. Про таких людей автор пише у своїй книзі.
Спомини Б. Казанівського вартісні передусім тим, що він відтворює в них атмосферу ідеалізму і самопосвяти тих українських патріотів, які включилися в боротьбу ОУН і добровільно йшли на найбільші жертви для досягнення ясної мети, яку Організація ставила перед ними. Він ілюструє цю атмосферу фактами з підпільної праці, з революційних акцій, з побуту в тюрмі та звірських побоїв і тортур під час слідства, перемоги над людськими слабостями, або … заломання. В такій атмосфері, серед щоденних небезпек, у важких життєвих випробуваннях, гартувалися характери націоналістів, міцніла духова сила і незламною ставала їхня вірність національним ідеалам.
Автор зосереджує свою увагу передусім на постаті Івана Климова, одного з провідних націоналістів довоєнного часу, який після приходу московських большевиків на західноукраїнські землі в 1939 р., як Крайовий провідник, реорганізував ОУН в нових підбольшевицьких умовах і був відомий під прізвищем «Легенда». Під тим прізвищем він продовжував і протинімецьку боротьбу аж до своєї смерти у львівській тюрмі на початку 1943 р., замучений ґештапівськими катами під час слідства. Тому присвячуючи свої спомини І. Климову, автор назвав їх «Шляхом Леґенди».
Климів-Леґенда був настільки визначною постаттю в ОУН, що його революційна діяльність заслуговувала б на окрему монографію, але, на жаль, ледве чи вона колись появиться, бо його довгорічна боротьба проти польських, большевицьких і німецьких окупантів була підпільною, писаних документів про неї дуже мало та й свідків небагато залишилось між живими її учасниками. Навіть якщо дехто з його друзів ще живий, то йому відомі тільки деякі фрагменти діяльности Легенди, але й вони вже невиразні, бо час притемнив пам'ять про них. Тому добре зробив Б. Казанівський, що зібрав всі відомі йому факти з життя і діяльности І. Климова-Леґенди і відтворив їх на ширшому полотні своїх споминів. Те, що він подав, залишиться вже записаною документацією, яка послужить майбутньому дослідникові найновіших визвольних змагань українського народу.
Крім утривалення пам'яти про Легенду, автор показує ряд інших постатей, подає багато фактів з революційної діяльности, в яких він, чи його друзі брали участь. Деякі з тих фактів і подій кидають більше світла на маловідомі епізоди боротьби ОУН, бо пише про них і про людей, учасник та представляє їх так, як він сам їх бачив і переживав.
Спомини Б. Казанівського .радо прочитають колишні учасники боротьби ОУН і, може, пізнають у них, як не самих себе, то своїх друзів, а читаючи їх – переживатимуть разом з автором далекі події своєї молодости.
Для тих читачів, зокрема молодших, які не брали безпосередньої участи в тодішній дії ОУН, автор показує події і людей, які колись були закриті серпанком таємничости, а довкола яких розходились у народі глухі чутки і росла легенда про ОУН. Ця легенда й надалі залишається живучою… Із того погляду назва книжки «Шляхом Леґенди» може мати додатково ще й інше, переносне значення.
ВІД АВТОРА
Дорогий Читачу! Появу цих споминів завдячую головним чином покійному редакторові Данилу Чайковському, який заохотив мене написати їх і видати друком.
Почуваючись до обов'язку супроти Друзів, із якими я ділив спільну долю в ОУН, а зокрема у польських та московсько-большевицьких тюрмах, і які в затяжній боротьбі з окупантами українських земель за ідею визволення України склали по-геройському на її жертовник своє життя, я старався об'єктивно віддзеркалити ті події на Рідних Землях, що мали місце в часі від юних літ й аж до смерти мого безпосереднього організаційного провідника – Івана Климова-Леґенди, світлій пам'яті якого свої спомини присвячую.
Відтворюючи окремі фрагменти й епізоди із життя й дій провідних постатей ОУН, зокрема Івана Климова-Леґенди, я мав певність у тому, що накреслений мною етап чинностей Організації Українських Націоналістів може стати в майбутньому інформаційним матеріалом для дослідників революційно-визвольних дій ОУН, яка вписалася золотими літерами на скрижалях історії Визвольних Змагань українського народу героїзмом життя й жертвою крови своїх членів та прихильників.
Заради тих, які згинули смертю хоробрих за Друзів своїх, я написав усе те, що затрималося в моїй пам'яті, щоб хоч частинна відтворити життя й дію воїнів, які в безмежній любові до Вітчизни посвятили себе їй усеціло і принесли для неї найдорожчу жертву. Можна сказати про них, що їхній чин творив епоху. Вони надали вагомости ідеям українського націоналізму, примусили українську спільноту повірити в реальність нашого державного самостійництва й визвольної боротьби та запалили вірою в перемогу інших. Вони стали живим прикладом героїчного життя, за яким, треба сподіватися, підуть наступні українські покоління, не шкодуючи ні труду, ані жертв у боротьбі за волю й суверенність України.
Автор
1. ТАЄМНИЧІ СЛОВА
Ночі вже були довгі. Ранками, або як говорили в нас на селі – досвітками, треба було світити лямпу до сходу сонця. Тато вже розклав вогонь у печі, і приємне тепло розходилося по хаті. Хоч снігу ще не було, але морозний вітер нагинав галузки бозу до вікна й легко шкрябав по шибах. Мама пряла овечу вовну на светер.
Хоч як мені хотілося спати, але світло і рух у хаті вибили мене із сну. Я сподівався й Осипа Базилового, який чи не щодня заходив до нас удосвіта по татів тютюн. Покурював із смаком й оповідав всякі правдиві та неправдиві історії. Вже був старшою людиною, любив жартувати, й ми всі радо слухали його оповідання.
Надворі ще була темна ніч, як до мого вуха під покривалом – дійшов шерех ніг на порозі і хтось постукав до дверей.
– Певно Базилів Йосип, – сказала мама.
– Та хто ж би інший так рано прийшов? – відповів тато й пішов відкрити двері.
– Слава Ісусу Христу! –– ще з порога привітався Йосип і скинув баранкову шапку. Другою рукою пригладжував свої сиві волосини на голові.
– Навіки слава! – відповіла мама й попросила Йосипа сідати,
– Я вже кинув худобі паші й думаю, заскочу до вас, – ніби оправдувався Йосип за ранішню візиту.
– Куріть, Йосипе! – і тато подав капшук із тютюном. Йосип усміхнувся і крутив своїми грубими пальцями грубу цигарку.
– Дякую, Саво, я ще сьогодні не мав диму в роті, – кинув Йосип кожноразову, втерту вже фразу й затягнувся першим димом на повний віддих. – Чи ти, Саво, пригадуєш, як недавно писала газета про того куратора Собінського, що його вбили у Львові?
– Та чому не пригадую. Це писав «Новий Час», тільки не знати, хто вбив, – відповів тато.
– Отож я хочу сказати, – продовжував Йосип, – що вчора я зустрів учителя Гриця, оповідав, що появилася перша нелегальна газета… Йосип притишив голос, а я легенько стягнув покривало з вуха, щоб краще чути нечувану для мене історію: