Останній раз я бачив Івана Климова через вікно свого мешкання на вул. Задвірянській. Він кинув до мого вікна камінчиком і сказав тільки, щоб «Очка» скрилася, а найкраще щоб обоє ми виїхали з міста. Після того Іван скорою ходою відійшов.
В. Лобая-Вугляра Ґештапо арештувало на вулиці. У приміщеннях на Пелчинського так жахливо його мордували кілька днів, що напівживого принесли на Лонцького до тюрми й кинули до камери в сутеренах на підлогу, щоб догаряв. Він увесь виглядав на кусень кривавого м'яса, без найменшої влади, тільки одне, що дихав.
Так він лежав на підлозі, гарячкуючи і без їди кілька днів. Опісля прийшов до пам'яті й почав ворушити однією рукою, щоб притягнути їдунку до уст і, лежачи на животі, сьорбав зупу.
На щастя, одна дівчина з ОУН, яка прибирала коридори, крадькома заходила до камери, омивала водою рани, що ропіли, і сморід приходив аж на коридор.
Все потовчене тіло відгнило й почало засклеплюватися після півроку тоненькою молодою шкіркою. Ґештапівці приходили оглядати його, як він сам, без лікарської опіки вилизувався зі своїх ран і приходив до здоров'я. Це впроваджувало в подив Ґештапо й воно слідкувало за тим, якби для експерименту.
Опісля сестра Федька через вікно з подвір'я підносила часом трохи хліба й мармеляди й, це дуже помогло Вугляреві який уже власними силами підходив до вікна поглядати на милий світ, немов би вдруге народився. Таким незламним був В. Лобай-Вугляр, права рука Климова-Леґенди.
Самий Климів зі Львова не виїздив, хоч була велика небезпека для нього.
Приблизно в тому часі після історії на Жулінського, у Львові появилася молода гарна дівчина в хутрі з чорних каракулів. Вона нібито мала допомогти якомусь Любомирові (псевдо) втекти із Дніпропетрівської тюрми на волю.
Невідомий мені Любомир, мабуть, був одним із провідних членів ОУН, який знав особисто Я. Старуха, Івана Климова та ін. Можна догадуватися, що того Любомира спіймало Ґештапо у Дніпропетрівському, або в тій околиці і в час допитів він погодився заманити провідних членів ОУН до рук ворога. В тому мала йому допомагати провокаторка в чорних каракулях, яку Любомирові підставило Ґештапо й видумало історію з утечею.
З тією дівчиною ходив Любомир по місті, а жив ніби нелегально. Через якийсь зв'язок він викликав Ярослава Старуха на зустріч в Єзуїтському городі напроти св. Юра. Старух вийшов на умовлене місце й тільки привітався з Любомиром, як із-за кущів (було темно) вискочили ґештапівці так несподівано для Старуха, що він уже не мав часу покористуватися зброєю для оборони.
42. ВБИЛИ, А НЕ ЗЛАМАЛИ
Точніше годі сказати про обставини арештування Івана Климова. Як попередньо я згадував, Климова ніщо не зупиняло в його праці. Здається, що він забагато вірив у своє щастя. Своїм співробітникам казав скриватися, а сам відбував нормально організаційні зустрічі.
За словами І. Шевчука, можна ствердити такі факти. Іван Климів визначив І. Шевчукові стрічу на вул. Личаківській, недалеко церкви св. Петра і Павла, на день 5-го грудня 1942 р. Це була субота.
Іван Шевчук на умовлене місце явився точно у визначеній годині і дуже здивувався, а одночасно затривожився, коли побачив що Івана Климова на місці зустрічі не було. Звичайно Климів волів прийти хвилину скорше, ніж хвилину спізнитися.
Погане прочуття в Шевчука ще збільшилося, коли на місці зустрічі, замість Климова-Леґенди, застав дівчину в чорних каракулях у товаристві Данка, який знав Климова дуже добре.
В той час Шевчук ще не підозрівав дівчини, що вона провокаторка. Напевно того не знав і Данко. Данко повідомив Шевчука, що Климів є поважно перешкоджений і є на іншій зустрічі, тому Шевчук повинен прийти вечором о год. 8 на квартиру Климова при вул. Листопада.
Не підозріваючи нічого, І. Шевчук явився о 8-ій год. вечора на квартирі Климова і застав там Ґештапо. І. Шевчука поставили до гурту арештованих. Данко вже стояв під стіною. Були теж арештовані господарі й донька, в домі яких містилася квартира Леґенди.
Господарі добре знали, кому відступили мешкання і що їх могло за це чекати, але ніколи не нарікали на свою долю в кацеті. Згинули всі, віддаючи себе свідомо в жертву за українську визвольну справу.
І. Шевчук стояв під стіною, а коло нього ще двоє невідомих йому мужчин. Климова не було між арештованими.
Можна тільки догадуватися, що він мав зустріч з Любомиром і при тій нагоді могло Ґештапо Климова арештувати, подібно, як Ярослава Старуха. Могло бути теж, що дівчина в чорних каракулях чула, як Данко казав Шевчукові про квартиру Леґенди при вул. Листопада і могла сказати про це ґештапівцям. Одно є певне, що Климова арештували 5-го грудня 1942 р. Є свідки, які бачили того дня, як Климова припровадили до централі Ґештапо при вул. Пелчинській.
Про цю обставину в централі Ґештапо оповідав Федько Л., якого привели на допити того дня. Федька завели на третій поверх і посадили по середині квадратової залі, а по кутах посідали ґештапівці з писальними машинами. Перекладачем був якийсь Петерс, який виявив себе людяним ґештапівцем.
До залі часто вбігав Тютюнник, який тільки й мав приємність в тому, що Федька бив чим попало й де попало. Це було, як каже Федько, втілення сатани, який прибрав тіло українського яничара. Тож і не диво, що за пару місяців пізніше, постигла його кара месників у його родинному містечку, Жовкві, на кріслі у перукаря.
Той Тютюнник так бив Федька, що німці звернули йому увагу, аби більше не бив по голові. Часом із залі допитів Федька виводили на коридор і ставили під стіною. Тоді він застав теж під стіною Вугляра, який, мабуть, чекав на свою чергу допитів. Він тоді ще побитий не був.
У кімнаті переслухань по другому боці коридора Федько чув, як когось сильно били, але не було чути жодного стогону. Метушня ґештапівців, вигуки, удари сильні й нагальні, лоскіт перевернених крісел вказували, що когось хочуть викінчити зразу. Федька тільки дивувало те, що мордований не видавав ні одного звуку.
Нагло двері до кімнати, де був Федько, відкрилися навстіж і увігнався якийсь ґештапівець. Зіпрілий і почервонілий з люті він щось почав говорити до одного із шефів.
На Федька не зробило б такого враження, якщо б у ту хвилину американські літаки скинули бомби на централю Ґештапо, як це, що з-за дверей по другому боці коридора почувся чистий, металічний голос, який не зраджував ні тіні страху:
«Я ВЖЕ ВАМ СКАЗАВ, ЩО НАЗИВАЮСЯ КЛИМІВ-ЛЕҐЕНДА І НІЧОГО БІЛЬШЕ НЕ СКАЖУ. ВИ, БАНДИТИ, ОКУПУВАЛИ УКРАЇНУ І ГРАБУЄТЕ – ТОМУ З ВАМИ ГОВОРИТИ НЕ БУДУ».
Така постава українського революціонера переросла всякі сподівання навіть лютого Ґештапо. Всі присутні заперли віддих, як перекладач повторював слова Івана Климова-Леґенди. По останнім слові в залі зашуміло, й ґештапівці з лютими прокльонами кинулися на безборонну жертву. Тоді мав нагоду виявити себе садист Вірзінґ.
Федькові морозило шкуру, кожний удар болів його, може, дошкульніше, ніж самого Леґенду.
Може з півгодини Федько переживав незвичайні духові тортури страх за життя провідника, який був потрібний для української справи.
Згодом усе в кімнаті затихло. Хтось вибіг на коридор, по кількох хвилинах коридором до кімнати переслухань Климова-Леґенди підбігло кілька осіб, і знову все затихло.
Ґештапівці у Федьковій кімнаті були дуже поденервовані, щось між собою говорили, врешті перервали допит і завели Федька на камеру, де сиділи Ярослав Старух і Грицай-Перебийніс. Довідавшись від Федька про долю Климова-Леґенди, вони негайно сконтактувалися з тюремним лікарем д-ром Бодеком. Хоч лікар був жидом, але до українських націоналістів ставився прихильно, а головно шанував тих, яких мордували на допитах і які не заломлювалися.
Другого дня лікар увійшов до камери Старуха і сказав йому:
– Івана Климова вчора на допиті так сильно побили, що його в коці винесли на коридор і, коли мене покликали до нього, Климів уже не жив… Умер по-геройському.
Друзі в камері у глибокій мовчанці склонили голови на знак вшанування героя сл. п. Івана Климова-Леґенди. Повагу величі хвилини в камері відчули приявні поляки, які притихли і тим виявили співчуття друзям спільної долі.