З доручення Івана Климова треба було перевести протикольонізаційну акцію в повіті. На сходинах Повітового Проводу рішено таку акцію провести на весні 1937 р. До того часу буде завершена організаційна мережа в повіті. Це тривало майже два роки.
Акцію проведено вночі з 21 на 22 квітня 1937 р. в Кривім і Щуровичах. На місце скликано довколишніх селян з відрами і лопатами. Висипано символічні могили, поставлено хрести і завішено синьо-жовті прапори і транспаранти «Не дамо землі мазурам». Спалено стирти. Почалися масові арештування. Був арештований районовий Василь Демчук. В нього знайшли організаційні доручення, яких згідно з дорученням не спалив. Він не видержав тортур і мене всипав. 27 квітня мене польська поліція арештувала в приміщенні Кооперативного Союзу.
Мене не зламали і я не видав членів повітового проводу. До судової розправи в Золочеві стало 55 молодих членів ОУН. Судовий процес тривав кілька тижнів від січня до березня 1938 року. Мене засудили на 12 років тюрми. Тюремне ув'язнення я перебував в Дрогобичі, в Равічу і в Сєдльцах. При розвалі Польщі у висліді війни я 9 вересня 1939 р. вийшов з польської тюрми на волю. В родинному селі я пробув всього 2 дні під совєтською окупацією. Організаційним зв'язком мене Іван Климів стягнув до села Сибечева під німецькою окупацію. Дмитро Маївський зібрав групи бувших політичних в'язнів і попровадив на Грубешівщину українізувати шкільну молодь. Степана Савчука і мене призначено до села Міняни Грубешівського повіту. У чотириклясовій школі ми, хоч нефахові, учителювали до грудня 1939 р. В тому часі вже був створений повітовий провід ОУН, в якому я займав організаційного референта. Організаційна мережа була поширена на Холмщину, Підляся і Лемківщину. Провідником того краю був Роман Шухевич. З його доручення я поїхав до Кракова, де формувалася група з 12 членів до переходу в Україну під совєтську окупацію з спеціяльними завданнями – підготовляти державну адміністрацію на випадок відновлення української державности. Степан Бандера побажав нам успіхів і іменував нашу групу першим пробоєвим відділом. Зустріч всієї групи відбулася в Кристинополі над Бугом. Там нас приготовляв до переходу кордону Іван Климів. Провідником групи був мґр. Степан Пшеничний. Озброєна охорона з чотирьох осіб. Перехід кордону був невдалий. Ми попадали кілька разів в окруження, амуніція вичерпалася. Степан Пшеничний і провідник охорони загинули, двох було поранено, під кінець впав потягач «Зелений». До полудня всіх членів групи НКВД виловило.
З сокальської тюрми нас перевезено до Львова у замарстинівську тюрму. Допити з тортурами. Я не здавався, мене перевезено на Лонцького, там уживали різні методи, щоб мене зламати, я все одно видержав. Вкінці сказали: «Ми тебе будемо тримати 10 років, будемо тягнути кишку за кишкою, не дамо жити ані вмерти, ти нам все скажеш те, що знаєш, і те, чого не знаєш». Я тільки подумав, чи ви 10 років ще втримаєтесь. В травні 1941 р. мене перевезено до тюрми Бригідки, там 22 червня застав вибух війни.
Від першого дня НКВД почало в'язнів групами заводити до підвалу і стріляти. З десяти тисяч в'язнів на Бригідках до 28 червня нас в живих залишилося може 500-600 осіб, решта всі помордовані. 28 червня НКВД залишило тюрму, рештки вийшли на волю. 30-го червня німці зайняли Львів. Роман Шухевич з чотою українського лєґіону увійшов на подвір'я св. Юра. Там ми стрінулися. З його доручення я і Омелян Матла організували тимчасову Команду Львова, яка урядувала в домі Сакракерок неповних два тижні, поки не створилася стала Команда під командою інж. Евгена Врецьони. Львів з ентузіязмом переживав проголошення відновлення державности 30-го червня 1941 р. Було створене тимчасове правління на чолі з Ярославом Стецьком. До тижня ґестапо арештувало Ярослава Стецька, Івана Равлика розстріляло і почало шукати членів ОУН. Були створені 6 комісарятів української поліції. З доручення Івана Климова «Лєґенди» (в тому часі це був його новий псевдонім) я пов'язував членів ОУН, які були при поліції. На кожному комісаряті був станичний, якому підлягали всі члени ОУН даного комісаряту. Такими станичним були: мґр. Кознарський, Андрій Майба, Евген Качмарський, Воронович, І. Гомзак і Скорохід. Всі станичні підлягали мені організаційно. Я працював у фірмі «Ґаліціян Ферра». Кожного дня ходив на пополудневий торговельний курс, який закінчив у грудні 1943 р. Оженився з Оленкою Матла 17 жовтня 1942 р. Слюб брав у церкві св. Юра у Львові. В березні 1944 р. почалася евакуація Львова. Я з дружиною і тещею Теодозією Матла переїхав до с. Жебестова на Лемківщині, а звідтам на доручення Василя Охримовича з кличкою до Гриця Барабаша в Братиславі. Там з фінансовим референтом ОУН Уласом розробляв запасні фінанси для ОУН і ЗП УГВР. 21 вересня 1944 р. Оленка породила в Братиславі донечку Данусю. В лютому 1945 р. з групою ЗП УГВР ми переїхали до Австрії в Тиролю Цельам Цілєр. Опісля до Тельфсу, а звідтам нас кілька українських родин виселили до Мезерну. Там в сусідстві осіли Мелана і Михайло Кравців, Осип Тюшка і законспіровано жив Степан Бандера з родиною.
В Інзбруку оформився Тереновий Провід на Австрію. Там знову я став організаційним референтом. В Австрії ми мали три області: в околиці Лінцу – обласний М. Солтис, в Зальцбургу – Кормилюк, і в Ляндеку (табір) – інж. Я. Яцковський. В лютому ми відбули одну теренову відправу – Тереновий Провід з обласними. Наради тривали два дні, я мав доповідь на організаційні теми. З Мезерну нас французи перевезли до табору в Ляндеку. До того часу тереновим провідником ОУН був В. Гарабач, після нього провід перебрав Осип Тюшка, який оформив новий склад Теренового Проводу. Я вже до того складу не входив, а перебрав (очолив) Ляндецьку область. До цієї області я долучив кущі у Фельдкірхен (кущевий Яр. Петик) і в Бреґенсі (кущевий Петро Сорока). До обласного проводу входили: Роман Максимович, Павло Дубас, Іван Головінський, Ананій Танін, Теодор Чіх, Пришляк, жіноча реф. Оля Волощук. По виїзді О. Тюшки до Мюнхену Територіальний Провід перебрав Роман Білинський (лікар), він мене знову покликав до складу Теренового Проводу. Вкоротці Рома Білинський виїхав до Мюнхену і мені передав Провід ТПА. За пару місяців до Інзбруку приїхав Осип Тюшка і перебрав провід Терену. А я у 1950 р. з родиною виїхав до Америки і осів у Філядельфії. В Нью Йорку вже був провід ОУН, на американський терен, а тереновим провідником був спочатку Теодор Качалуба, а по нім Василь Качмар. Він мене включив до ТПА в ролі організаційного референта. Це була тяжка функція. Треба було їздити по цілому терені у вільні дні від праці. Відшукував членів ОУН, творив по громадах кущі, а опісля області. Обласні проводи були в Нью Йорку, Бафало, Філядельфії і Клівленді, Чікаго. Спочатку я працював в гарбарні і вечорами ходив на курс креслення. У 1955 р. як механічний кресляр поступив на працю до «Ганей вел» відділ вентилів. Там працював 9 років і перейшов на працю до «Вінзінґер Ко.», де вироблялися комерційні машини до миття посуди. В тій компанії я працював як кресляр-дизайнер. Там працював повних 8 років. В Секураційному товаристві «Союз українців Католиків «Провидіння» у Філядельфії помер головний секретар Степан Спринський. Предсідник екзекутиви о. Шамбелян Мирослав Харина і др. Ярослав Бернадин мене просто всилували, щоб я кандидував на головного секретаря, на місце пок. Спринського. Я врешті погодився з надією, що більші шанси має на виграш виборів другий кандидат отець Андрухів. Але, на жаль, я виграв вибори великою більшістю голосів. Довелося залишити професійну працю дизайнера і перейти на позицію головного секретаря СУК «Провидіння», що я зробив неохоче. Цю функцію я виконував до 1982 р. і пішов на емеритуру.
В тих роках я був членом Головної управи УККА, Головної управи ООЧСУ (організація оборони чотирьох свобід України). В суботи і неділі я їздив в терен, організовував відділи ООЧСУ, УККА, а також вербував членів до СУК «Провидіння». Це була суспільно-громадська праця. А також виконував свої обов'язки в ОУН. На конференції ЗЧ ОУН 1952 р. в Німеччині мене позаочно вибрали на головного контролера ЗЧ ОУН. Я контролював фінансову господарку теренів Америки і Канади. На Америку фінансово-господарським референтом Теодор Качалуба, а на Канаду Володимир Макар. Обидва були надзвичайно солідні і ведення рахункових книг було взірцеве.