Дивна річ: дрібниця, абищо, а настрій зіпсований безнадійно.
А тут ще Веселі Брати несхвально косували на Андреа: скнара, гребує товариством святих отців! У пріора-диякона Братів у лівому оці виявився характерний прикос, і Мускулюс машинально закрився ослабленими «Плодами Лихої вдачі». Чаропльотів між Братами не водилося, але пики всієї компанії (включаючи здорованя з магістрату) були надзвичайно похмурі.
«От же ж люди! І чого їм у миру не жилося?!»
Орден Веселих Братів заснували понад три століття тому, при Фредеріку Барбабеллі. Незабаром він заручився підтримкою більшості правлячих династій: тут з незрозумілих причин особливо постаралися духівники найясніших дружин. До Братів приходили адепти Тринадцяти Скорбот, які втратили надію злитися з Романтичним Му, аскети церкви Неприборканої Смиренності, що зажадали додаткових мук, першопрохідці Двох Кілець, неофіти Двох Кінців і жерці Серединного Цвяха, – одним словом, титани подвижництва й стовпи зречення, невдоволені духовно.
Вони стукали, і їм відчинялося.
Хоча не всім.
На кандидата в члени Братства чекав ряд випробувань: на чистоту помислів, витривалість щодо спокус і міць тілесну. Адже спосіб життя Веселих Братів міг довго витримати аж ніяк не кожен! Скрегочучи зубами з відрази, вони поглинали гори печені з прянощами; кривлячись, як від зубного болю, вливали в себе цебра найкращих емурійських вин; стогнучи та проливаючи сльози каяття, багатократно протягом ночі втрачали безневинність у обіймах блудниць; і з самим лише сумним кректанням отримували по зубах під час «стінних» ритуалів-побоїщ. Того, хто хоча б на мить виявляв найменший натяк на задоволення, отримуване не від ранкового похмілля й синців та саден, а від застіль і нічних оргій, безжально вигонили з ганьбою. У підсумку Веселі Брати четверте століття підряд віддавалися ненависним розпусті й обжерливості, стоїчно витримуючи тягар ноші. Чимало з них досягло за цей час Горнього Деліріуму, що досі вислизав. Дехто після осяяння знову повертався до колишнього відлюдництва; інші йшли в мир, коли починали вбачати в сьогоденні Бурштинову Нитку. Рідкісні генії, якщо дозволяли статки, відновлювали розгульний спосіб життя поза орденом – тепер уже до свого повного задоволення.
Таким чином орден міцнів рік у рік.
– …Ви дозволите?
Мускулюс опам’ятався від замисленості та виявив два цікаві факти. По-перше, йому принесли окунців і запіканку. Зважаючи на обгризені кістки, зо два окунці він устиг благополучно з’їсти. По-друге, над ним горою навис той самий ланд-майор, у десниці якого парував кухоль. Шуйцею офіцер безпардонно сперся на малефіків стіл. Пшеничні вуса, «закручені гвинтом», грізно відстовбурчилися, обрамляючи пористий стрімчак велетня-носа. Посміхався твердий рот, а ось очі-буравчики поволі продовжували почату роботу, вгвинчуючись глибше, глибше…
Відмовити нахабі? Безглуздо. Цей пес із мертвою хваткою. Зустрічатиметься на шляху раз за разом, поки не доможеться свого.
– Сідайте, – відверто зітхнув Мускулюс.
Ландвер’єр опустився на стілець із несподіваною легкістю. Стілець навіть не зарипів.
– Я бачу, пане офіцере, ви не просто бажаєте випити для знайомства, – малефік вирішив відразу перейти до справи. – Що ж, почнемо.
– Ви вгадали, майстре чаклун. Виходить, відразу до справи? Тим краще. Моя справа – закон і порядок у Ятриці. І, смію вас запевнити, справляюся з цим непогано. Інакше, самі розумієте, старого Ернеста навряд чи залишили б на другий термін… Але зараз у мене складнощі. Бачите он того чоловіка з бляхою магістрату? Що сидить із Братами?
– Бачу. Ви хочете його заарештувати? Вам потрібна моя допомога?!
Здоровань саме спустошував черговий кубок міцного. По мокрому рум’янці його щік градом котилися сльози.
– Це Якоб Гонзалка, архіваріус ратуші. Два… ні, вже майже три дні тому зникла його дочка. Іскра Гонзалка, шести літ від роду. Батько прийшов до «Кульгавого Мірошника» напитися з горя.
– Я малефік. Розшук людей поза моєю компетенцією. Зверніться до ясновидців. Замовте лягавого волхва із приватної служби. Або просто вишліть на пошуки патрулі з собаками.
– Ви дозволите мені скінчити?
Сказано було чемно, але настільки твердо, що Андреа відчув миттєве замішання. Мовчки кивнув, налив собі кминної; не дивлячись, сипнув солі, розколотив. Випив без задоволення, немов Веселий Брат.
– Я забув відрекомендуватися. Ланд-майор Ернест Намюр із Кошицьких Намюрів.
– Андреа Мускулюс. Консультант лейб-малефіціуму.
– Радий знайомству. І запевняю вас, – ландвер’єр розщібнув верхній гачок мундира, смикнув волячою шиєю, – що ми зробили все необхідне. Патрулі з найкращими чеширськими хортами, ясновидиця… Меліс дуже розумна відьма! Не те, що столичні витівниці, але їй людину знайти – що мені кухоль пива хильнути. На жаль, анінайменших слідів. Як у воду впала. Втім, Ляпунь-водяника Меліс теж притисла: дід присягається, що дно чисте…