«Це через Ядвігу… Хто ж міг знати?» – похмурою латимерією сплив у пам’яті голос ланд-майора. Слідом потягнувся слизький хвіст водоростей-спогадів. Кмин кмином, а розмова з Намюром ніяк не була хмільним кошмаром.
«Вічний Мандрівцю! П’ять років тому Фільчин Бір, зурочення по площинах… Ост-ост-норд-норд-ост. Наша з Просперо робота, присягаюся Овалом Небес! Пішла молодиця по ягоди…»
«Хто ж міг знати?» – знову запитав майор-невидимка.
Андреа знизав плечима. Якби й знали – нічого не змінилося б. Життя й безпека Його Величності понад усе. Зачепили рикошетом? – нарікай на долю. Цікаво, як та відьма вбереглася? Убік шаснула? Прикрилася? Цікаво було б глянути на неї. Прикритися від удару бойового мага трону…
Сумління боляче кололо в селезінку.
У сумління з учорашнього вечора відросли шпичаки, ікла й пазурі.
– Удачі вам на день, майстре Леонард. Не вважайте за лестощі, але жити у вашому домі – суще задоволення. Чи можу я у відповідь на гостинність зробити послугу?
– Послугу?
– Повірте, від щирого серця!
Колишній кожум’яка виказав замішання: до такої поштивості він не був привчений.
– Яку саме? – доволі брутально поцікавився за якусь хвилину.
– Приміром, я міг би оглянути вашу дружину. Нічого не обіцяю, але якщо недуга поважної Ядвіги тієї властивості, що я підозрюю… Ще раз: ніяких гарантій.
І тут гігант розгубився остаточно. Він дивився на Мускулюса, часто кліпаючи – чаклунові навіть здалося, що Швелерові очі наповнюються слізьми. От же як зараза-кминна з людей знущається! Так, чого доброго, ось-ось у піднебессі галеон «Слава Реттіїї» пролетить на всіх вітрилах…
Люди, подібні до Леонарда Швелера, не плачуть. Ніколи.
Це малефік знав достеменно.
– Дякую… Земний уклін за турботу, майстре Андреа! Я не міг… не смів розраховувати… Ви зазирнули в мою душу! Цетинко, в ніжки, падай у ніжки благодійникові! Але я… ми… даруйте, у нас не вистачить грошей – сплатити за працю такої людини, як ви…
До докорів сумління додався укол тривоги – досвідченої фехтувальниці. Колишньому Леонардові Швелеру й на думку не спало б бентежитися. Заводити мову про гроші? Цікавитися ціною?! – якщо манячить реальний шанс отримати безкоштовно!
«Поплив хазяїн, мов кисіль…» – докинув примарний ландвер’єр.
– Не тривожтеся, майстре Леонарде. Я ж сказав – від щирого серця.
– Ні! Ні! Усе, що є… усе, що маю…
– Давайте так: я огляну вашу дружину і якщо побачу, що в змозі зарадити, ми обговоримо це питання докладніше. А за огляд грошей не візьму в жодному разі. По руках?
– Благослови вас Вічний Мандрівець! Ходімо ж мерщій! Я проведу…
Огляд хворого, якщо ти не лікар – а навіть, можна сказати, навпаки, – справа вельми складна. Всієї мани Андреа не вистачило б визначити в пацієнта характер пухлини в підребер’ї чи пахову грижу. Для цього треба знати причини й наслідки, симптоми та прояви. Так, чаклун здатен зачути якесь утворення, але відрізнити лиху гулю від рідної печінки – тут, знаєте, досвід потрібен. Особливо, коли печінка гнила, а гуля свіжа. Переплутаєш, на радість трунарям, і пиши пропало! Це лише в баладах для черні маг і читець, і жрець, і на дуді грець. Можна змусити вітряк крутитися за повного штилю, можна вчинити добрячий вітровій, але полагодити пристрій вітряка, щоб ним надалі могли користуватися звичайні люди…Тут потрібен умілець-механікус. Можна звузити калтер-еманацію на кшталт ланцета, видалити фурункул на щоці коханої пані. Але хто поручиться, що завтра пані не підхопить «лиху кров» чи не отримає «винну пляму» на півобличчя на місці колишнього фурункула?! Пригадується, один колега перестарався, тамуючи біль, а внаслідок отримав клієнта-прокаженого…
«Маг не міг, маже, а не може!» – одна з улюблених загадок Просперо Кольрауна.
Відгадуй, як зумієш.
Усе це малефік не ризикнув викладати майстрові Леонардові. Навіщо позбавляти людину надії? Тим більше, що надія була. Лікар бився-бився, знахарі билися-билися, відьма билася-билася… Виходить, цілком можливо, що малефік біг, хвостиком махнув – тітка й устала. Причина хвороби – ось вона, рідна, дивиться не кривиться.
Давай, причино. Своє зурочення зняти – на це тебе вистачить.
У кімнаті панував тяжкий дух немочі й зілля, перемагаючи споконвічних панів: аромати протравлень і жирувань. Цетинка очевидно прибирала тут двічі на день; на підвіконні у вазочці гойдалися свіжі нагідки й чорнобривчики, щосили борючись із духом хвороби. На жаль, бій був нерівний. Андреа мимоволі скривився, ніби від зубного болю. На щастя, Леонард не помітив слабкості «благодійника», цілком поглинутий несподіваною удачею. Чаклун відсторонив майстра, підступив до хворої. Жінка лежала на ліжку, прикрита до горла чистим простирадлом. Збита подушка трішки пром’ялася під потилицею: ледь-ледь, немов голова нещасної важила не більше жмені пшениці.