Мені здається, ви можете бути впевнені в успіху вже тому, що вона витрачає надто багато сил одразу. Я передбачаю, що вона вичерпає їх у словесному захисті, а на захист самої себе в неї вже нічого не залишиться.
Повертаю вам обидва ваші листи, і, якщо ви схильні дотримувати обережності, вони будуть останніми до миті, коли ви здобудете щастя. Шкода, вже пізня година, а то я поговорила б із вами про маленьку Воланж, – вона робить великі успіхи, і я нею дуже задоволена. Здається, я доб’юся свого раніше, ніж ви; радійте цьому, віконте. На сьогодні – прощавайте.
Із ***, 24 серпня 17…
Лист 34
Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей
Ви надзвичайно красномовні, чарівний мій друже, але навіщо так вибиватися з сил, доводячи всім відомі речі? Щоб досягти успіху любові, краще говорити, ніж писати: ось, здається, все, до чого зводиться зміст вашого листа. Але ж це ж самі ази мистецтва спокуси. Зауважу тільки, що ви робите лиш один виняток із цього правила, а тим часом їх два. До дівчаток, які ступають на цей шлях із боязкості й віддаються через необізнаність, треба додати тих, що мудрують, які ступають на нього із самолюбства й яких марнославство заманює в пастку. Так, наприклад, я впевнений, що графиня де Б***, яка відразу відповіла на мого першого листа, любила тоді мене не більше, ніж я її, і що вона вбачала в листуванні лише можливість із деяким блиском поговорити на тему любові.
Хай там як, будь-який адвокат скаже вам, що загальне правило аж ніяк не завжди застосовується до кожного конкретного випадку. Ви ось вважаєте, що в мене є вибір між листуванням і живою мовою, а справа йде не так. Після того, що сталося дев’ятнадцятого, смиренниця зайняла оборонні позиції й почала уникати зустрічей, виявляючи значно більше спритності, ніж я. Якщо так триватиме, вона змусить мене серйозно подумати про способи здобути в цій справі перевагу. Бо я, безумовно, не дозволю, щоб вона хоч у чомусь здобула перемогу. Навіть листи мої слугують приводом для маленької війни. Не задовольняючись тим, що вона залишає їх без відповіді, вона відмовляється навіть приймати їх. При кожному листі потрібно вдаватися до якої-небудь хитрості, й вони далеко не завжди вдаються.
Ви пам’ятаєте, яким простим способом я передав їй першого листа. З другим теж було не важче. Вона попросила мене повернути їй її листа, а я замість того передав мого, не викликавши ані найменшої підозри. Але чи то від досади, що я ошукав її, чи то з примхи, чи то, кінець кінцем, через свою доброчесність – бо врешті-решт, вона змусить мене в цю доброчесність повірити, – вона наполегливо відмовляється прийняти третього. Проте я сподіваюся, що незручне становище, в яке її трохи не поставила ця відмова, виправить її на майбутній час.
Я був не занадто здивований, коли вона відмовилася прийняти листа, якого я їй просто подав: це вже означало б піти на певну поступку, а я чекаю тривалішої оборони. Після цієї спроби, зробленої, так би мовити, мимохідь, для проби, я вклав свого листа в інший конверт і, вибравши час її туалету, коли з нею була пані де Розмонд і служниця, послав його з моїм єгерем, звелівши йому сказати їй, що це папір, якого вона в мене просила. Я вірно вгадав, що вона побоїться незручного пояснення, до якого змусила б її відмова. І дійсно, вона взяла листа, і мій посланець, якому сказано було придивитися до виразу її обличчя, помітив тільки легкий рум’янець – скоріше зніяковіння, ніж гніву.
Тому я радів, цілком упевнений, що або вона залишить цього листа в себе, або, якщо побажає повернути його, їй доведеться побути зі мною наодинці, що дало б мені можливість поговорити з нею. Але приблизно за годину один із її слуг з’являється в мою кімнату і передає мені від своєї пані пакет іншого вигляду, ніж був мій; на конверті ж я впізнаю такий жаданий мені почерк.