Будьмо ж відверті: в наших зв’язках, таких же холодних, наскільки і швидкоплинних, те, що ми іменуємо щастям, – усього лише задоволення. Сказати вам правду? Я гадав, що серце моє вже зів’яло, і, знаходячи в собі саму лише чуттєвість, нарікав на те, що передчасно постарів. Пані де Турвель повернула мені чарівні ілюзії молодості. Біля неї мені не треба володіння, щоб відчувати себе щасливим. Єдине, що лякає мене, – час, який займе ця пригода, бо я не зважуюся бодай у чомусь довіритися випадковості. Марно пригадую я свою удачливу відважність – я не можу зважитися на неї. Для того, щоб я був щасливий, треба, щоб кохана сама віддалася мені, а домогтися цього не так-то легко.
Я переконаний, що ви захопилися б моєю обережністю. Я ще не вимовляв слова «любов», але ми вже говорили про «довіру» і «участь». Щоб якомога менше обманювати її й особливо щоб на неї не подіяли всілякі чутки про мене, я сам, мовби звинувачуючи себе, розповів їй дещо з найбільш відомих моїх пригод. Ви б повеселилися, бачачи, з якою простодушністю вона читає мені проповіді. Вона запевняє, що хоче мене «обернути», але не підозрює навіть, чого їй коштуватиме ця спроба. Вона далека від думки, що, «заступаючись», як вона висловлюється, «за нещасних, яких я погубив», вона заздалегідь оплакує саму себе. Це спало мені на думку вчора під час однієї з її проповідей, і я не зміг відмовити собі в задоволенні перебити її, запевняючи, що вона говорить, як справжній пророк.
Прощавайте, прекрасний друже мій. Як бачите, я ще не безповоротно загинув.
Р. S. До речі, а бідолаха кавалер не наклав на себе руки од відчаю? Воістину, ви у стократ безсердечніша за мене, і я б почувався приниженим, якби мав самолюбність.
Із замку ***, 9 серпня 17…
Лист 7
Від Сесілі Воланж до Софі Карне[12]
Якщо я нічого не говорила про моє заміжжя, то тому, що мені відомо про нього не більше, ніж першого дня. Я звикаю не роздумувати про нього й досить легко пристосовуюся до свого способу життя. Багато часу присвячую співу та грі на арфі: мені здається, я значно більше полюбляю ці заняття відтоді, як обходжуся без учителя, вірніше, відколи у мене з’явився кращий учитель. Кавалер Дансені, той пан, про якого я тобі писала і з яким співала у пані де Мертей, такий люб’язний, що приходить до нас щодня і цілими годинами співає зі мною. Він надзвичайно милий і сам створює чарівні арії, до яких придумує і слова. Як жаль, що він мальтійський лицар![13] Я гадаю, що якби він одружився, дружина його була б дуже щаслива… Він такий чарівливо ласкавий. Здавалося б, компліментів він ніколи не говорить, а між тим, у кожному слові його є щось утішне для тебе. Він безупинно робить мені зауваження і з приводу музики, і щодо всіляких інших речей, але в його критиці стільки зацікавлення й веселості, що неможливо не бути йому вдячною. Навіть коли він просто дивиться на тебе, це має такий вигляд, ніби він робить тобі щось приємне. До того ж він дуже обов’язковий. Учора, приміром, його запрошували на великий концерт, а він вважав за краще провести ввесь вечір у мами, – мене це дуже втішило, позаяк за його відсутності ніхто зі мною не розмовляє, і я нудьгую. Зате з ним ми співаємо і розмовляємо. У нього завжди є що мені сказати. Він і пані де Мертей – єдині приємні для мене люди. Але прощавай тепер, мила моя подружко, я обіцяла, що до сьогодні розучу одну маленьку арію з дуже важким акомпанементом і не хочу порушити свого слова. Займатимуся до самого його приходу.
Із ***, 7 серпня 17…
Лист 8
Від президентші де Турвель до пані де Воланж
Я украй зворушена, добродійко, довірою, яку ви мені виявили, і всією душею зацікавлена в улаштуванні долі мадемуазель де Воланж. Від усього серця бажаю їй щастя, якого вона, – я в цьому впевнена – цілком достойна і яке, поза сумнівом, забезпечить їй ваша передбачливість. Я не знаю графа де Жеркура, але, оскільки ви зробили йому честь зупинити на нім свій вибір, я можу мати про нього лише найвищу думку. Обмежуюся, добродійко, побажанням, аби шлюб цей був таким же щасливим і вдалим, як і мій, який також був справою ваших рук, за що я з кожним днем вам усе вдячніша. Нехай щастя вашої дочки буде нагородою за те, яке ви дали мені, і нехай ви, найкращий друже, виявитеся також щасливою матір’ю!
12
Аби не зловживати терпінням читача, ми вилучаємо з цього щоденного листування силу-силенну послань: публікуються лише ті, що видавалися нам необхідними для розуміння подій, які відбувалися в цьому гуртку. З тієї ж причини вилучаються всі листи Софі Карне й багато інших листів дійових осіб цих пригод.
13