— А поки його немає, як щодо того, щоб дати мені цей безглуздий дерев'яний горщик?
Кара нахилилася за посудиною. Келен заздалегідь здригнулася, знаючи, як їй зараз буде боляче. І немає ніякої можливості цього болю уникнути.
Кара витягла горщик.
— До появи цих телепнів я збиралася розпалити багаття і нагріти води. Хотіла вимити тебе. Ну, знаєш — за допомогою намиленої ганчірки і відра гарячої води. Сподіваюся, що зможу виконати це там, куди ми їдемо.
Келен мрійливо прикрила очі і подумала, що хоче помитися навіть більше, ніж полегшитися.
— Кара, якщо ти це зробиш, то я поцілую тебе ноги, коли одужаю, та призначу на найважливіший пост, який тільки зможу придумати.
— Я Морд-Сіт, — зніяковіла Кара. — Це найважливіший пост. Крім дружини лорда Рала. Оскільки дружина у нього вже є, а я вже й так Морд-Сіт, то я, мабуть, задовольнюся тим, щоб мені поцілувати ноги.
Келен хихикнула, але різкий біль змусив обірвати сміх.
Річард давно повинен був би повернутися. Кара змусила Келен випити дві чашки холодного чаю, густо заправленого знеболюючими травами. Незабаром Келен належало впасти в забуття.
Келен зібралася вже було відпустити Кару на пошуки і тут почула, як Річард гукає їх.
— Бачив кого-небудь з цих типів? — Запитала Кара, не встиг він увійти в хатину.
Річард пальцем стер цівку поту з чола. Вологе волосся прилипли до шиї.
— Ні. Вони напевно ще в Хартленді, напиваються і скаржаться один одному. Коли вони сюди повернуться, ми будемо вже далеко.
— І все ж я як і раніше вважаю, що нам потрібно залишитись тут і покінчити з загрозою раз і назавжди, — пробурчала Кара.
Річард пропустив її слова повз вуха.
— Я зрубав кілька міцних гілок, щоб зробити носилки. — Він, немов бажаючи підбадьорити, провів пальцями Келен по підборіддю. — Віднині ти у нас будеш жити на ношах, і тоді ми зможемо класти і діставати тебе з карети, не… — У його очах стояло той самий вираз, яке їй боляче було бачити. Річард посміхнувся:
— Так нам з Карою буде простіше.
Келен постаралася мужньо зустріти новину. — Значить, ми готові рухатися? Він кивнув, опустивши очі.
— Відмінно! — Життєрадісно заявила Келен. — Я цілком дозріла для гарненької гойданки. Із задоволенням помилуюся околицями.
Річард знову посміхнувся — на цей раз більш переконливо.
— Це задоволення ти отримаєш. А в кінці шляху ми опинимося в чудовому місці. Подорож при тій швидкості, з якою ми можемо рухатися, займе деякий час, але вона того варта, ось побачиш.
Келен постаралася дихати рівно. Подумки вона твердила його ім'я, умовляючи себе, що цього разу його не забуде, що не забуде і своє власне ім'я. Вона терпіти не могла забувати що б то не було. Відчувала себе повною ідіоткою, коли доводилося заново вчити те, що вона повинна пам'ятати, але забула. Цього разу вона буде все пам'ятати.
— Ну, так мені що, встати і йти? Або ти виявиш шанобливість і віднесеш мене?
Річард поцілував її в лоб — туди, де легке торкання губ не завдасть їй болю. Озирнувшись на Кару, він кивком велів їй взяти Келен за ноги.
— А ці люди будуть довго пити? — Поцікавилася Кален.
— Ще тільки середина дня. Не хвилюйся, коли вони вернутся, ми вже будемо далеко.
— Мені дуже шкода, Річард. Я знаю, ти думав, що люди в тебе на батьківщині…
— Вони такі ж люди, як і скрізь.
Келен кивнула, ласкаво погладивши його велику долоню.
— Кара дала мені твій трав'яний настій. Я буду спати довго, так що не старайся через мене стримувати коней — я все одно нічого не відчую. Не хочу, щоб тобі довелося битися.
— Я й не збираюся ні з ким битися. Просто проїдуся по рідних лісах.
— От і добре. — Вона задихала швидше, і ребра миттєво заломило. — Я люблю тебе, ти знаєш. На випадок, якщо я забула це сказати, — я люблю тебе.
Він посміхнувся — а в очах як і раніше стояла біль.
— Я теж тебе люблю. Постарайся розслабитися, ми з Карою будемо обережні. Будемо діяти не поспішаючи. Поспішати нікуди. Просто розслабся. Ти швидко одужуєш, скоро все буде не так болісно.
Келен і раніше отримувала поранення і знала, що завжди краще рухатися самостійно, тому що так простіше уникнути болю. Тепер вона зрозуміла: саме погане — це коли хтось тебе пересуває.
Річард нахилився, і вона обвила правою рукою його шию, а він обережно обняв її за плечі. Навіть — таке обережне переміщення викликало жахливу біль. Келен намагалася не звертати на неї уваги і розслабитися, знову і знову подумки повторюючи його ім'я.
Раптово вона пригадала щось важливе. Зараз у неї остання можливість сказати про це.