В останній раз оглядаючи своє рідне місто, Ейдіндріл, Келен щільніше затягла свій вовчий кожух, намагаючись захиститися від пронизливого вітру. Вона згадала, що було так само по-зимовому холодно, коли вона востаннє бачила Річарда. У сум'ятті буднів і в запалі битв думки її зазвичай були зайняті насущними питаннями. І несподіване нагадування про Річарда було нехай і гірким, але приємним відволіканням від військових тривог.
Перш ніж піти з вершини пагорба, Келен озирнулася, їй хотілося наостанок помилуватися пишнотою Палацу сповідниць вдалині. Всякий раз, коли вона бачила його могутні білі мармурові колони і ряди високих вікон, її охоплювало щемливе відчуття дому. Багатьох людей вигляд палацу лякав або викликав благоговіння, але в Келен він завжди будив лише теплі почуття. Тут вона виросла, і з цим палацом у неї було зв'язано багато щасливих спогадів.
— Це не назавжди, Келен.
Келен глянула через плече на Верну.
— Так, не назавжди.
Як би їй хотілося в це вірити!
— Крім того, — посміхнулася Верна, — ми позбавили Імперський Орден людського поповнення, а це саме те, що їм насправді потрібно. І залишаємо їм лише камені да дерево. А що означають камені і дерево, якщо люди врятовані та в безпеці?
— Ти права, Верна, — посміхнулася Келен крізь сльози. — Тільки це і має значення. Спасибі, що нагадала.
— Не хвилюйтеся, Мати-сповідниця, — сказала Кара, Берліна та інші Морд-Сіт разом з військами простежать за населенням і подбають, щоб вони спокійно дісталися до Д'хари.
Келен помітно повеселішала.
— Хотілося б мені побачити пику Джегана, коли він майбутньої навесні нарешті добереться сюди і не виявить жодної живої душі!
Сезон ведення військових дій підходив до кінця. Якщо проведене разом із Річардом в горах літо видалося дивним сном, то літо нескінченних битв здавалося сущим кошмаром.
Війна була відчайдушна, важка і кривава. Бували моменти, коли Келен думала, що ні вона, ні війська більше так не витримають, що їм всім прийшов кінець. І всякий раз вони все ж примудрялися виплутуватися. Траплялося й таке, що вона ледь не жадала смерті, аби тільки закінчився цей безперервний кошмар, щоб більше не бачити смерть і страждання, не бачити, як втрачаються безцінні життя.
Всупереч величезній чисельній перевазі Імперського Ордена, незважаючи на гадану непереможність його багатомільйонних полчищ, Д'харіанська імперія змогла затримати просування імперців і не дати їм захопити Ейдіндріл в цьому році. Несучи багатотисячні втрати, вони все ж змогли дати сотням тисяч жителів Ейдіндріла та інших лежать на шляху Ордена міст час забратися геть.
Пізньої осені величезні орди Імперського Ордена дісталися до широкої долини, де в Керн вливався широкий приплив і де було достатньо місця, щоб сконцентрувати всі сили. Однак наближалася зима, і Джеган, вже навчений, не побажав ризикувати. Так що імперці, поки була можливість, воліли окопатися. Д'харіанці встановили оборонні рубежі північніше, перекривши шлях до Ейдіндріла.
У точності, як і передбачав Уоррен, Ейдіндріл в цьому році виявився імперцям не по зубах. Джеган знову проявив властиву йому обережність і терпіння. Він вважав за краще зберегти цілісність та боєздатність своїх полчищ до кращих часів, щоб успішно піти в наступ, коли погодні умови поліпшаться. Таким чином, Келен з д'харіанцями отримали невелику перепочинок, але це затишшя не могло тривати вічно.
Келен тихо раділа, що передбачення Уоррена збулися: Ейдіндріл впаде лише в наступному році. Принаймні не буде різанини. Вона не уявляла, з якими труднощами доведеться зіткнутися жителям на шляху в Д'хару, але в будь-якому випадку це куди краще, ніж неминуче рабство і розгул смерті, залишся вони в місті під п'ятою Ордена.
Вона знала — завжди знайдуться ті, хто відмовиться залишати місто. У містах на шляху Ордена по Серединних землях деякі вірили в Джегана Справедливого. Деякі вважали, що добрі духи або Творець обов'язково подбають про них. Келен зрозуміла, що нікого не можна врятувати від самого себе. Ті, хто хотів жити і погоджувалися з доводами розуму, вважали за краще піти. Ті ж, хто бачив лише те, що хотів бачити, в кінцевому підсумку виявляться рабами Імперського Ордена.
Келен торкнулася руків'я Меча Істини над плечем. Іноді дотик до нього втішав. Палац сповідниць більше не був її будинком. Будинок там, де вони разом з Річардом.
Бої частенько бували таким жаркими, а страх таким сильним, що траплялися періоди, іноді досить довгі, коли вона навіть і не згадувала про Річарда. Іноді всі фізичні і душевні сили йшли лише на те, щоб прожити ще один день.