Выбрать главу

Дехто, відчуваючи, що війна ця абсолютно безнадійна, дезертирував. Келен розуміла цих людей. Здавалося, що, відступаючи все далі в глиб Серединних Земель, їх армія веде лише безперервну війну за збереження власного життя проти багаторазово переважаючих сил противника.

Галея впала. Те, що ні з одного галейського міста не надходило жодної звісточки, досить красномовно говорило про це.

І Кельтон вони теж втратили. Але багато кельтонців з Вінстеда, Пенверро та інших міст встигли утекти. Велика частина кельтонських військ залишалася з Келен, хоча деякі в розпачі і рвонули додому.

Келен намагалася по можливості не міркувати про погане, щоб не впадати у відчай і не зламатися. Їм вдалося врятувати дуже багатьох людей, просто-напросто витягнувши їх з-під носа у Ордена. У всякому разі, поки що вдалося. Це найбільше, що вони могли зробити.

За час довгого відступу на північ вони втратили в жорстоких битвах десятки тисяч солдатів. Втрати ж Ордену були в багато разів більші. У літню спеку одна лише лихоманка забрала життя чверті мільйона. Але це практично не мало значення. Їх чисельність зростала і вони невблаганно рухалися вперед.

Келен пам'ятала слова Річарда, що вони не зможуть перемогти, що Новий світ впаде під п'ятою Ордена, а якщо Серединні Землі чинитимуть опір, то це призведе лише до ще більшого кровопролиття. Келен знехотя починала розуміти цей безнадійний прогноз. І боялася, що даремно губить людей. І все ж для неї й мови не могло бути про здачу.

Келен глянула назад, за довгу колону ескорту, за дерева, вгору, на гори, де на схилі височів над Ейдіндрілом темний силует Замку Чарівника.

Зедду доведеться туди відправлятися. Вони не можуть перешкодити Ордену захопити Ейдіндріл, але Замок Чарівника віддавати Джегану не можна ні за яких обставин.

Десять днів потому, на заході, Келен зі своїм супроводом в'їхала в д'харіанський табір. І з першого погляду стало зрозуміло, що щось не так. По табору з мечами напоготів бігали солдати. Інші з піками бігли на барикади. Шкіряні обладунки та кольчуги натягалися прямо на ходу.

— Цікаво, що все це значить? — Сердито блиснула очима Верна. — Мені не сподобається, якщо Джеган зіпсує мені вечерю.

Келен без шкіряних обладунків раптом відчула себе голою. В обладунках було незручно їхати під час довгих переходів, тому, опинившись на дружній території, Келен зняла їх і приторочила до сідла. Вони спішилися і Кара тут же встала поруч. Поводи вони віддали комусь із групи солдат, які підбігли, негайно ж зімкнувшись навколо них в оборонне кільце.

Келен не пам'ятала, якого кольору нині вимпели на командних наметах. Вона ніяк не могла збагнути, скільки в точності днів була відсутня. Десь трохи більше місяця. Вона вхопила за рукав найближчого офіцера.

— Де командири?

— Он там, Мати-сповідники, — вказав він мечем.

— Ви знаєте, що відбувається?

— Ні, Мати-сповідниця. Прозвучав сигнал тривоги. Від пробігаючої сестри я почув, що він справжній.

— Вам відомо, де зараз мої сестри і Уоррен? — Запитала офіцера Верна.

— Сестри тут снують всюди, аббатиса. А чарівника Уоррена я не бачив.

Темніло, і дорогу висвітлювали лише тьмяні вогні багать. Втім, майже всі вогнища загасили по тривозі, так що табір став схожий на чорний лабіринт.

Мимо проскакав роз'їзд д'харіанських кавалеристів. Піхотинці бігом вирушали з табору на розвідкуу. Схоже, ніхто не знав, що саме їм загрожує, але в цьому-то якраз не було нічого незвичайного. Атаки — крім того, що були частими і непередбачуваними, — як правило, ще й учиняли неабиякий переполох.

Келен з Карою і Верною в оточенні щільного кільця солдатів більше години пробиралися до офіцерських наметів по вируючому табору розміром з місто. І в наметах вони не виявили жодного офіцера.

— Безглуздий спосіб дій, — пробурмотіла Келен. Знайшовши свій намет зі стоячою на столику «Сильною духом», Келен зажбурнула всередину сідельні сумки разом зі збруєю. — Давайте-но просто почекаємо тут, щоб нас можна було знайти.

— Згодна, — кивнула Верна.

— Підіть і знайдіть офіцерів, — наказала Келен кільком солдатам зі своєї охорони. — Повідомте їм, що Мати-сповідниця з аббатисою в командирських наметах. Ми будемо чекати тут доповідей.

— І передайте це ж усім сестрам, що побачите по дорозі, — додала Верна. — А якщо побачите Уоррена або Зедда, їм теж скажіть, що ми повернулися.

Солдати зникли в ночі, поспішаючи виконати наказ.

— Мені це не подобається, — пробурмотіла Кара.

— Мені теж, — відповіла Келен, входячи у свій намет.