— Ну от! — Блиснув очима Зедд. — Нехай йому грець, ти зіпсувала мені весь сюрприз. Я сам хотів її запросити!
Келен удавано розсердилася:
— Припини лаятися в присутності дам! І перестань бути таким кислим! Мені треба знати, що ти не будеш на самоті там, нагорі.
На обличчі старого чарівника промайнула посмішка.
— Ну звичайно, Еді поїде зі мною в замок!
— Звідки ти це знаєш, старий? — Суворо глянула на нього Еді. — Ти ніколи не питав моєї згоди. А я, взагалі-то збиралася…
— Будь ласка, перестаньте, — попросила Келен. — Обидва. Це занадто серйозно, щоб сваритися.
— Буду сваритися, якщо хочу, — запротестував Зедд.
— Це бути вірно, — погрозила тонким пальцем Еді. — Ми бути досить старі, щоб сваритися, якщо хочемо. Келен посміхнулася крізь сльози.
— Звичайно, можете. Просто після того, як Уоррен… З деяких пір я терпіти не можу, коли люди витрачають життя на дурниці.
Цього разу погляд Зедда став по-справжньому сердитим.
— Тобі ще належить взнати дещо, дорога, якщо ти не розумієш, наскільки важливо сваритися.
— Це бути вірно, — підтвердила Еді. — Сварки допомагають залишатися у формі. Коли ти старий, тобі необхідно підтримувати форму.
— Еді абсолютно права, — сказав Зедд. — Я особисто вважаю…
Келен змусила його замовкнути, зціпивши в обіймах. Еді до них приєдналася.
— Ти впевнена у своєму рішенні, люба? — Запитав Зедд, коли вони розімкнули обійми.
— Так. Я маю намір встромити меч прямо в черево Ордена. Зедд кивнув, обхопивши кістлявими пальцями її потилицю. Він притягнув Келен до себе і поцілував у лоб.
— Раз вже ти повинна це зробити, то скачи швидко і бий якомога сильніше.
— Ну в точності мої думки, — вимовила Кара, увійшовши в намет.
Келен здалося, що блакитні очі Кари трохи мокріші, ніж зазвичай.
— Ти в порядку, Кара?
— Що за питання? — Насупилася Морд-Сіт.
— Так, нічого, — відповіла Келен.
— Генерал Мейфферт дає нам шість найшвидших коней. — Кара посміхнулася. — Так що у нас будуть змінні коні, і ми зможемо швидко покрити велику відстань. Всі припаси я наказала завантажити на коней.
— Якщо виїдемо зараз, то ще зможемо втекти від зими. Карта в нас є, так що зможемо триматися подалі від шляхів, якими слідує Орден, і уникати великих населених пунктів. Там ще є і хороші дороги, і відкрита місцевість. Думаю, якщо поскачем швидко, то доберемося туди через кілька тижнів. Максимум через місяць.
Зедд стривожився:
— Але Орден контролює більшу частину південних Серединних Земель. Там тепер небезпечно.
— У мене є план краще, — лукаво усміхнулася Кара. — Ми вирушимо туди, де місцевість мені добре знайома, — в Д'хару. Звідси рушимо на схід, через гори, потім на південь через Д'хару. Головним чином по відкритій місцевості, де зможемо заощадити час. Потім вниз по рівнині Азріта, і виберемося до Керна далеко на півдні. Там, де річкова долина починається у гір, звернемо. На південний схід прямо в серце Старого світу.
Зедд схвально кивнув. Келен ніжно обвила пальцями руку старого чарівника.
— Коли ти відправишся в Замок?
— Ми з Еді поїдемо завтра вранці. Думаю, краще тут не затримуватися. Сьогодні утрясемо всі військові питання з офіцерами і сестрами. Вважаю, як тільки населення повністю покине Ейдіндріл — і коли випаде достатньо снігу, щоб остаточно законопатити тут Орден до весни, — нашим людям треба буде потихеньку забиратися з цього місця й вирушати через гори в Д'хару. Перехід в зимових умовах довгий, але якщо немає необхідності прориватися з боями — це буде не так важко, як могло б бути.
— Так буде краще всього, — погодилася Келен. — Це на якийсь час виведе наших людей з-під удару.
У них не буде мене, щоб битися магією проти магії, але залишаться Верна з сестрами. Тепер вони вже знають достатньо, щоб зуміти захистити війська від магічних атак. У всякому разі, поки що. Ці слова повисли в повітрі, так і не вимовлені вголос.
— Я хочу до від'їзду побачити Верну, — сказала Келен. — Здається мені, їй піде на користь необхідність піклуватися про інших. А потім хочу побачитися з генералом Мейффертом. Ну а потім нам краще рушати в путь. Дорога довга, і я хочу опинитися на півдні перш, ніж нас засипле снігом.
Келен наостанок ще разок міцно обійняла Зедда.
— Коли побачиш його, — прошепотів Зедд їй на вухо, — передай моєму хлопчикові, що я дуже його люблю і страшенно за ним сумую.
Келен кивнула, уткнувшись йому в плече, і вимовила явну неправду:
— Ти побачиш нас обох знову, Зедд. Обіцяю. Келен вийшла з намету Зедда. Все навколо було вкрите снігом, і весь світ здавався вирізьбленим в білому мармурі.