Юрба росла і росла. Людський потік обтікав статую, люди витріщалися, роззявивши роти. Багато, плачучи, падали на коліна, але плакали вони від радості. Багато хто, як коваль, сміялися крізь сльози щастя, що заливали їх радісні обличчя. Дуже небагато в страху закривали очі.
Осмисливши побачене, народ мчав привести інших. Незабаром з пагорбу почали спускатися майстрові. Чоловіки і жінки — ті хто прийшов подивитися будівництво — тепер побігли додому, вони хотіли, щоб і їх ближні подивилися на те, що стоїть на палацовій площі.
Це було щось, чого переважна більшість цих людей не бачили жодного разу в житті.
Прозріння для сліпого.
Вода для спраглого.
Життя для вмираючого.
66
Келен дістала карту і спокійно звірилася з нею. Важко сказати напевно. Вона оглянула сусідні будинки на тій же вулиці і помітила, що решта будинків в куди більш гіршому стані.
— Ну, і що ти думаєш? — Тихо запитала Кара. Келен сунула карту назад під кожух і пересмикнула його на плечах, щоб не стирчало руків'я меча Річарда. Власний меч був захований під плащем. Принаймні хоч сонце тільки-тільки зайшло.
— Не знаю. Скоро стемніє. Думаю, є тільки один спосіб переконатися.
Кара зиркнула на перехожих. Жителі цього міста були просто напрочуд допитливі. Коней вони залишили за містом, так що швидко утекти в разі чого не вдасться. Але загальна байдужість місцевих жителів дещо зменшила побоювання Келен.
Вони з Карою вирішили бути як можна непримітнішими. Їй здавалося, що вони будуть виглядати своїми в звичайному дорожньому одязі, але в такій дірі, як Алтур-Ранг, їм обом виявилося практично неможливим залишатися непоміченими. Заднім числом Келен пошкодувала, що вони не вибрали часу підібрати собі яке-небудь лахміття. Келен відчувала, що вони з Карою настільки ж непримітні, як пара розмальованих повій на сільській ярмарці.
Келен рішуче піднялася по сходах, немов вона знає, куди йде і навіщо. Кара послідувала за нею. Коридор всередині виявився чистим. І пахло свіжовимитою дерев'яною підлогою. Келен попрямувала до найближчих дверей праворуч. Далі по коридору виднілися сходи. Якщо це той самий будинок, то тут повинна бути потрібні їм двері.
Озирнувшись по сторонах, Келен тихенько постукала. Жодної відповіді. Вона постукала знову, сильніше. Посмикала за ручку. Замкнено. Ще раз перевіривши коридор, Келен дістала кинджал і відвела язичок замка. Схопивши Кару за рукав, вона втягла її всередину.
Усередині обидві миттєво встали в бойову стійку. Але в кімнаті нікого не виявилось. Перше, що побачила Келен, — це два матраци. А потім побачила мішок Річарда. Опустившись на коліно в дальньому кутку, вона розкрила мішок і побачила всередині його речі. Облачення бойового чародія лежало на самому дні. Зі сльозами на очах Келен притиснула мішок до грудей.
Вона не бачила його більше року. Трохи не половину того часу, що вона з ним знайома, він був далеко від неї. Здавалося, що вона більше не витримає жодної зайвої миті.
Раптом Келен почула шум. Кара схопила за руку розмахуючого ножем молодика. Плавним рухом Морд-Сіт заламала йому руку за спину. — Кара! Ні! — Піднесла руку Келен. Скорчивши кислу міну, Кара прибрала ейдж від горла хлопчини. Очі хлопця округлилися від страху й обурення.
— Злодійки! Ви злодійки! Це не твоє! Поклади на місце! Келен підійшла до хлопця, жестом звелівши не кричати.
— Ти Каміль чи Набба?
Юнак здивовано закліпав. Облизнувши губи, він озирнувся на здіймалася позаду нього жінку.
— Я Каміль. А хто ви? Звідки ви знаєте моє ім'я?
— Я друг. Гейда сказав мені…
— Значить, ніякої ви не друг! Перш ніж він встиг покликати на допомогу, Кара закрила йому рот рукою.
Келен цикнув на хлопця.
— Гейда убив одного нашого друга. Після того, як ми зловили його, Гейда повідомив нам твоє ім'я.
Побачивши, що хлопчина буквально вражений цією новиною. Кален жестом веліла Карі прибрати руку.
— Гейда когось убив?
— Точно, — відповіла Кара. Хлопчина покосився назад.
— Що ви з ним зробили? З Гейдом?
— Стратили, — повідомила Келен, не вдаючись у подробиці.
Хлопчина посміхнувся.
— Ну, значить, ви дійсно друзі. Гейда — погана людина. Він заподіяв шкоду моєму другові. Сподіваюся, він страждав.
— Вмирав він довго, — відповіла Кара. Хлопчина, побачивши її посмішку, судорожно сковтнув. Підкоряючись жесту Келен, Кара відпустила його.