Свобода існує в умах самостійно мислячих індивідуумів — ось що показала їй виліплена Річардом статуя. І те, що він виліпив її, доводило само по собі його правоту. Будучи полоненим її та Ордену, він зберіг свої ідеали і показав їх усім.
Тільки тепер Ніккі зрозуміла, що завжди знала, що її батько дотримується таких же ідеалів — вона сама бачила це в його очах, — хоча, можливо, сам він цього і не усвідомлював. Свої життєві позиції він висловлював в напруженій роботі. Ось чому їй з юних років хотілося стати зброярем, як він. Це його сприйняття життя вона завжди любила і захоплювалася, але сама того не усвідомлювала через матір і їй подібних. Такий же вираз був і в очах Річарда, те саме сприйняття життя, і саме це і притягувало Ніккі до нього.
Тепер Ніккі зрозуміла, що носить чорне з самої смерті матері в нескінченному, неусвідомленому бажанні поховати не тільки влада матері над нею, але, що куди істотніше, огидні материнські ідеали.
Ніккі було шкода, що Річарда немає вдома. Вона хотіла сказати йому, що він дав їй ту відповідь, яка вона шукала. Але вона ніколи не зможе попросити в нього пробачення. Те, що вона з ним сотворила, непробачно. Тепер-то Ніккі це розуміла. Єдине, що вона тепер може, — це виправити скоєне зло.
Як тільки вона його відшукає, вони поїдуть звідси. Повернуться в Новий світ. І розшукають Келен. І тоді Ніккі все виправить.
Їй потрібно, бути поруч з Келен, хоча би бачити її, щоб зняти закляття. І тоді Келен стане вільною. І Річард стане вільним.
Як би сильно Ніккі не любила Річарда, тепер вона розуміла, що він повинен бути з Келен, з жінкою, яку любить. І те, що вона бажає його, не дає їй права робити те, що вона зробила. У неї немає прав на життя інших людей, як і у них немає права на її життя.
Ніккі лягла на ліжко і заплакала над тим болем, що заподіяла їм обом. Вона згоряла від сорому. Як же довго вона була сліпою!
Зараз вона насилу могла повірити, що розтратила все своє життя, борючись в ім'я зла, лише тому, що його проголосили добром. Вона і справді була всі ці роки сестрою Тьми.
Що ж, по крайній мірі вона відтепер може трудитися, щоб виправити заподіяне нею зло.
Келен, побачивши колосальний натовп, очам своїм не повірила. Наскільки сягало око, скрізь були люди. Мабуть, їх тут сотні тисяч.
Каміль ошелешено сплеснув руками. — І це серед ночі! Зроду не бачив тут такого натовпу.
Що вони тут роблять?
— Нам-то звідки знати? — Уїдливо Кара. Морд-Сіт перебувала в паскудному настрої, теж вельми засмучена тим, що вони так до цих пір і не відшукали Річарда.
У самому місті теж людей було море. Оскільки на вулицях кишіли патрулі міської гвардії, стривожені цим нічним ажіотажем, їм трьом довелося притримувати своє нетерпіння з міркувань безпеки. В результаті вони добиралися до будівництва кілька годин, пробираючись всякими завулками, темними дорогами і окружними шляхами, якими вів їх Каміль.
Вони йшли за ним по дорозі, уздовж якої стояли майстерні, здебільшого закриті і темні. Лише в дуже небагатьох ще хтось працював при світлі ламп або свічок.
Угледівши підходячу до них людину, Келен намацала під плащем руків'я меча. Помітивши їх, незнайомець зупинився.
— Ви бачили?
— Бачили що? — Запитала Келен.
— Там, внизу, в палаці, — захоплено вказав він. — На площі. — І помчав далі, гукаючи на бігу:
— Потрібно привести дружину та синів! Вони повинні це побачити!
Келен з Карою перезирнулися.
Каміль підбіг до однієї з майстерень і посмикав за двері, але ті були замкнені.
— Віктора немає. — Він не міг приховати засмучення. Вже надто пізно.
— Ти знаєш, що там, на площі? — Поцікавилася у нього Келен.
Хлопчина ненадовго задумався.
— На площі? Місце-то я знаю, але… Почекайте-но! Це те місце, куди мені велів прийти Річард! На площу! Він велів мені завтра прийти на палацову площу.
— Ну, так пішли туди прямо зараз і глянемо, — вирішила Келен.
— Сюди швидше, — вказав Каміль. — Вниз по схилу відразу за кузнею!
Навколо все було так забито людьми, що їм потрібна була година тільки на те, щоб спуститися з пагорба і перетнути величезну територію навколо палацу. Хоча вже було за північ, народ все прибував і прибував.
Як тільки вони дійшли до палацу, Келен виявила, що пробитися на площу немає ніякої можливості. Уздовж стіни стояла величезна юрба бажаючих потрапити на площу. Коли Келен, Кара і Каміль спробували обійти натовп і піднятися на площу, то мало не спровокували грандіозну бійку. Люди вже давно чекали своєї черги і зовсім не жадали пропускати вперед якихось нахаб. Келен бачила, як кілька чоловіків намагалися зайти вперед і міцно отримали по зубах.