Зціпивши зуби, Келен направила меч в те місце, яке він спеціально привідкрив для неї.
Келен перебувала в царстві неконтрольованої люті. У ту мить, як вона взялася за руків'я. Меч Істини наповнив її бушуючою люттю. Ніщо у світі не було приємніше почуття, що ось зараз вона вб'є ним. І Меч теж вимагав крові.
Ці люди захопили Річарда. Ці брати понівечили їм з Річардом життя. Ці люди підіслали вбивць до Уоррена.
І ось тепер вона прикінчить одного з них.
Вона заверещала, роблячи випад, запищала від люті і від жаги крові. Як чудово мати під рукою відмінний об'єкт, на який можна виплеснути цю лють.
Він допустив помилку — розтулений. Не вагаючись, вона з холодною люттю завдала колючий удар.
Він попався.
Річард відчув, як меч встромився в нього. Відчуття виявилися зовсім не ті, що він очікував. Це більше схоже на могутній удар киркою по статуї.
Його рот розкрився. Тепер пора. Він повинен зупинити її. Не дати завдати ще більшої шкоди. Він повинен зробити це негайно. Якщо вона встромить меч глибше, пропоре йому живіт ще сильніше, Ніккі не зможе вилікувати його. Вона здатна вилікувати максимум не смертельне поранення.
А щоб вилікувати його, Ніккі знадобиться вся її могутність, і для цього їй доведеться зняти з Келен заклинання.
Річард вважав, що він достатньо їй небайдужий, щоб Ніккі пішла на це.
Він ніяк не міг закрити рот, відчуваючи як меч продовжує все глибше встромлятися в нього. Шок був жахливим. Хоч Річард і очікував цього, все одно це здавалося нереальним. Все одно застало його зненацька.
Він повинен сказати їй, що це він. Зупинити.
Треба хоча б гукнути її по імені, щоб вона зупинилася, поки не встигла завдати ще більших пошкоджень.
Його рот залишався відкритим.
У нього перехопило подих.
Він не міг вимовити її імені.
У процесі відчайдушних пошуків Річарда Ніккі побачила двох воюючих людей. Один їх них — послушник. Другого вона не впізнала, хоча у всій цій сцені було щось вельми тривожне. Ніккі відчула якесь поколювання. Відчуття було дивно знайомим, але, перебуваючи в повному емоційному сум'ятті, вона ніяк не могла збагнути, що це.
До забіяк було ще досить далеко.
Людина у плащі позбулася меча. Схоже, послушник взяв верх. Ніккі хотілося допомогти. Але як? Вона повинна відшукати Річарда. Хтось сказав, що його бачили входячим до палацу. Вона повинна знайти його.
Ніккі побігла до бійців. Людина вихопила другий меч, прив'язаний у неї за плечем. Дивне відчуття охопило Ніккі. Щось було жахливо не правильне, але вона не розуміла що.
А потім вона побачила, як послушник допустив помилку.
Ніккі зупинилася.
З криком дикої люті чоловік у плащі увігнав меч в живіт послушника.
Від удару послушник зробив крок назад, і промінь місячного світла впав йому на прикрите клобуком лице.
І тут до Ніккі прийшов жах розуміння. Очі її розширилися і вона закричала.
— Келен. Зупинися.
Від здивування у Келен очі полізли на лоб. При світлі місяця вона теж побачила його обличчя. І в ту ж мить Річард почув крик Ніккі.
Келен, немов уражена блискавкою, відсахнулася, випустивши з руки Меч Істини.
І з криком жаху впала на спину.
Річард схопився за клинок меча, свого меча, щоб той під власною вагою не розпоров йому живіт ще сильніше. Вона увігнала його в нього мало не до половини. Тепла кров стікала з клинка йому на руки.
— Річард! — Закричала Келен. — Ні-і! Ні-і! Річард відчув, як коліна вдарилися об кам'яну підлогу. І здивувався, що не відчув болю. Напевно, шок затуманив сприйняття. Думати було важко. Він намагався не, впасти ниць, не впасти на меч і не увігнати його ще глибше в кишки. Кімната паморочилося.
— Витягни його, — прошепотів він.
Він хотів, щоб меч витягли. Немов це допомогло б. Він хотів, щоб цю моторошну штуковину витягли з нього. Він відчував всередині себе її гострі краї і відчував, як вона стирчить зі спини.
Келен, ледь не в істериці, підповзла, щоб виконати; його прохання. Річард побачив вистрибнулу з темряви Кару. Морд-Сіт притримала його за плечі, а Келен різким і швидким панічним рухом витягла меч, немов сподівалася, що цією дією зможе якимось чином виправити те, що накоїла.
— Що сталося? — Скрикнула Кара. — Що ти накоїла?
Світ крутився і крутився. Річард відчував, як під ним розтікається тепла кривава калюжа. Він всією вагою сперся на Кару.
Келен підповзла ближче.
— Річард! Ох, добрі духи! Ні! Цього не може бути! — Сльози заливали її прекрасне обличчя. Він не розумів, як вона тут опинилася. Чому вона у Старому світі? І що робить в імператорському палаці?