Ніккі виявила Річарда лежачим на спині в несвідомому стані або близькому до цього. Його голова спочивала на мармуровій руці. Поруч із ним лежала Келен. Вчепившись в нього, вона ридала, дивлячись, як разом з кров'ю життя витікає з нього.
Ніккі прийшла в жах побачивши тіла, які валялися на підлозі. Сестра Алессандра, брат Ніл, брат Нарев. По тому, як виглядав Річард, Ніккі зрозуміла, що часу практично не залишилося. Якщо взагалі вже не пізно.
Ніккі опустилася на коліна біля Келен. Та перебувала у безнадійному розпачі, судорожно чіпляючись за останні залишки надії. Вона проробила такий довгий шлях, бажаючи опинитися з ним, готова заради цього на все. І ось він лежить перед нею, і кров витікає з нього, несучи з життя того, кого вона любить більше всього на світі. І вмирає від її руки.
Взявши Келен за плечі, Ніккі ласкаво відсторонила її. Келен подивилася на неї. В її погляді змішалися розгубленість, ненависть і надія.
— Келен, щоб допомогти йому, мені необхідно зняти з тебе закляття. Часу мало.
— Я тобі не вірю. З чого це раптом ти вирішила допомогти?
— Тому що я перед ним у боргу. Перед вами обома.
— Ти не принесла нам нічого, крім страждань, і… Кара взяла Келен за руку.
— Мати-сповідники, ти не повинна вірити їй. Вір мені. Я кажу тобі, що Ніккі, можливо, зможе його врятувати. Думаю, вона зробить все, що в її силах. Будь ласка, дозволь їй це зробити.
— Чому я повинна довірити їй останні хвилини його життя?
— Будь ласка, дай Ніккі шанс, як колись Магістр Рал дав шанс мені.
Келен кілька секунд пильно дивилася Каре в очі, потім повернулася до Ніккі.
— Я знаю, яке йому зараз там, де він знаходиться. Я там побувала. І вибрала життя. Тепер він повинен теж вибрати життя. Що я повинна зробити?
— Ви з Річардом вже зробили цілком достатньо. — Ніккі взяла в долоні залите сльозами обличчя Келен. — Просто не ворушись, і я все зроблю сама.
Нещасну трясло. Ніккі знову розпалила чарівну нитку, сподіваючись, що ще є час.
Келен застигла від болю. Ніккі знала абсолютно точно, що Келен зараз відчуває, оскільки відчувала ту ж біль.
Матовий світловий джгут з'єднав обох жінок від серця до серця. Розгойдане світло стало сліпучим, біль став майже позамежним.
Рот Келен відкрився в німому крику. Зелені очі розкрилися від пронизуючого їх обох болю, коли прихована в кожній клітинці їх тіл магія завібрувала у відповідь на поклик світла.
Поклавши руки на серце, в цей сяючий промінь світла, Ніккі почала розплітати узи і вбирати назад свою чарівну силу.
70
Розплющивши очі, Річард уривчасто зітхнув. Чомусь він лежав так, що не було боляче. Він боявся поворухнутися, побоюючись, що жахливий біль повернеться. Як таке можливо? Його ж прокололи мечем. Навколо нього все було темно, тихо і спокійно. Здалеку вносилися звуки битви. Грунт під ним трясся від якихось сильних ударів.
Поруч стояли якісь люди. На мокрій підлозі розпластались тіла. Річард зрозумів, що лежить на дошці, яка захищає його від води на підлозі, і укритий теплим плащем. Він бачив темні постаті людей, які товпилися в крихітному приміщенні.
Під рукою він відчув руків'я Меча Істини. Судячи з того, що магічний шторм затих, меч в піхвах.
Річард підняв очі і крізь дірки в кам'яній стіні і поділи між перекриттями побачив рожевий відсвіт заходу.
— Келен? — Прошепотів він.
Три нерухомі до цього фігури підскочили, ніби камінь раптово ожив.
Ближня нахилилася до нього і взяла за руку.
— Я тут.
Вільною рукою Річард знехотя торкнувся рани. І не знайшов її. І болю не відчувається, лише ниє трохи. До нього схилилася друга фігура.
— Магістр Рал? Ви прокинулися?
— Що сталося?
— Ох, Річард, мені так шкода, так шкода! Я проткнула тебе мечем! Це все моя вина. Мені б слід було на мить задуматися, а потім діяти. Пробач!
Річард насупився.
— Келен, я дав тобі перемогти. — Повисло мовчання.
— Річард, — заговорила нарешті Келен, — не треба намагатися зняти з мене провину. Я знаю, що винна. Я пронизала тебе мечем. — Та ні ж, — наполягав Річард. — Я дав тобі перемогти.
Кара поплескала його по плечу.
— Ну звичайно, лорд Рал! Звичайно, ви дали їй перемогти.
— Та ні ж, так воно і є!
Коли до нього наблизилася третя фігура, пальці Річарда напружилися на руків'ї меча.
— Як ти себе почуваєш? — Запитала Ніккі так добре знайомим йому шовковим тоном.
— Ти зняла закляття з Келен?