— Маячня якась. Мабуть, … Банальна маячня. — Я засміялася, не можу сказати, що мені було насправді смішно. — Ілай, це вам не «Термінатор. Генезис» якийсь! — Проте з огляду на все, що зі мною сталося в останній час, може і ні.
— А хто ж він, світлий Бог? — Ілай присів поруч зі мною.
— А от тут не все просто. Є два претенденти, які до речі кохають тебе понад усе на світі. І ти повинна обрати одного, до того ж правильно обрати.
— Я їх знаю? І чому їх два?
— Це довічний людський трикутник. На верхівці трикутника жінка, яка знаходиться між двома чоловіками. І лише від її вибору залежить, хто піде далі по життю. Я маю на увазі рід людський. Адже від різних чоловіків народяться різні діти, яким судилося інші долі.
— Постій, я трошки заплуталася. Якщо я оберу не того, хто судився стати батьком мого сина, що далі?
— Тоді він ніколи не народиться і так, як зараз ми будемо жити вічно. Але Пан так не бажає, він хоче жити на землі й тому, вступив в гру. — Я хмикнула. Гра?!
— Життя — це гра. І не ображайся за формулювання.
— Так хто ці чоловіки?
— Це ми. — До нас підійшов Вадим.
— Вадиме? Ти звідки тут?
— Він завжди поруч. — Сказав невдоволено Ілай.
— Ви? Що ви? Так, зачекайте. — Я встала і нервово вимірювала кроками доріжку.
— Вадим, я знаю тебе майже половину свого життя! Ми зустрічалися!
— Це вірно. Ми домовилися з Ілаєм, що в кожного буде шанс. Тоді я не використав свій.
— Щоб я завагітніла?
— О, ні! Що ти! Це може статися лише в тому випадку, якщо ти покохаєш обранця.
— Так, хто з вас повинен стати батьком мого сина? — Я майже кричала.
— Ще гучніше крикни, щоб всі подумали, що ми шведська сім’я.
— Так хто Вадим?
— Ми про це не знаємо. — Дратівливо сказав Ілай.
— Як так?
— Ти пам’ятаєш міф про Стрибога?
— При чому тут це?
— Ти — Поліна. Він, — Ілаю було все це неприємно, але час розкривати карти настав, — Стриба. Я — Перун із міфу. Люди його дещо змінили. І назвали Перуном іншу істоту. Поліну побачив не Громовержець, а Серафим, який вміє метати блискавки.
— Серафим? Ти що, янгол?
— Так. Майже. Я був ним, колись. Але кохання до земної жінки трошки змінило мене. — Кохання, він кохав мене? В голові сплили слова: «Я завжди був поруч з тобою … Два претенденти, які кохають тебе понад усе на світі …» Кохає. Не знаю чому, але саме від цієї думки все навколо розквітало. Небо не було вже таким сірим, дощ неприємним, а повітря важким. Мене кохає янгол.
— Вадим, ти теж не людина?
— Не зовсім. Ілай допоміг мені змінитися, і я став Стрибою — володарем вітрів. Але на ділі я не можу керувати ними. Може тільки злегка.
— Це все якось нереально.
— Вже майже сутінки. Вам пора в таверну. — Ілай взяв мене за плечі. — Я не можу туди податися. В мене є робота. Вадим буде поруч з тобою. Переварюй все, що почула. Нам потрібно вирішити, як бути далі. Пан може перейти до рішучих дій. Єдине, в чому нам пощастило, що він обрав довгий обряд. Значить в нас є час придумати, що робити далі. Хоча цей обряд дуже надійний. Якщо ми не встигнемо вчасно, то втратимо тебе, знову. — Ілай поцілував мене в губи, цнотливо. Так цілують діточок. Не ховаючись розправив свої велетенські крила. Він дивився мені в очі, щось змінилося в ньому, спала якась маска, і очі стали теплими. — Бережи її. — Сказав він Вадиму, хоча продовжував дивитися на мене. — Мій серафим піднявся в повітря і зник, як завжди. Я ніби зачарована дивилася в небо.
— Нам час. — Піднімався вітер. Холодний і пронизливий. Такий завжди був, коли я потрапляла в халепи.
— Це ти робиш такий вітер?
— Так завжди, коли я нервую.
— Так завжди, коли зі мною щось трапляється.
— Я поруч з тобою. Все буде гаразд.
Глава 13
Моє минуле життя
— Відведи мене до Рубіни. — Думка осяйнула мою голову. Втома давала знаки й ноги стомлено робили невеличкі кроки.
— Полю, вже майже засутеніло, нам потрібно сховатися. Ілай сказав відвести тебе до таверни.
— А ти все робиш, як каже Ілай? — Ох, як йому не сподобалися мої слова! Вадим взяв мене під руку і нервово добавив: «Як бажаєш. Тільки швидше! Вона в таверні «Золотого півника», доволі далеченько звідси».
— Вадиме, практика показала, що істоти можуть існувати й вдень. — І тут ще одна думка немов би спалахнула в голові. — Майже всіх істот обпалює денне світло, окрім вас з Ілаєм, чому?