— Зачекай хвилинку. Льока не була нареченою… — Але погляд Вадима все мені роз’яснив. — Ти? Що ти накоїв?!
— Я не пропонував їй нічого, Льока зробила мені пропозицію. Я не відмовляв, але і не погоджувався.
— Ну ти й дурень Вадиме! — Я встала. — Ти хоч кохав її?
— Ні. Я кохаю лише одну жінку і завжди буду її кохати.
— І ти думаєш я в це повірю?
— Полю ти подумай сама, я всього — на — всього чоловік, якого відштовхнула кохана. — Баран ти, а не чоловік, хотілося мені сказати. Але різкий стук в двері сколихнув нас. Ще один. Ще. Три рази постукали й двері самі відчинилися. На порозі стояв Пан. Позаду нього були покійниці. Вони хиталися на різні боки та не робили спроб зайти до будинку.
— Доброго вечора вашій хаті. — Сказав він. Пан був в образі Вартового. Але коли промайнула блискавка, на мить я побачила, який він насправді. Страшна, горбата скоцюрблена тварюка. Ніс загинався прямо до рота, все тіло було вкрите щурячою шерстю. Ось тобі й наречений. Але до будинку зайшов гарний Вартовий, він відкрив своє лице. Вмить засвітилися десятки свічок. Переступивши поріг, він дав нам зрозуміти, що для нього не існує перепон. Галантно він поцілував мені руку.
— Яка ти гарна! — Місце на руці, де торкнулися його бридкі губи, обдало пекельним ознобом. — Не хвилюйся, твоя шкіра звикне до цього. — Я з відразою відсахнулася та сховалась за спину Вадима. Ніщо мене не заставить піти з цією істотою.
— Ненадійну схованку ви обрали, я вам скажу. — Пан по-господарськи розглядав нутрощі хати. — Це ж сторожка на курних ніжках. Вона стоїть на переході двох світів.
— Саме тому ти нічого не можеш нам тут зробити! — Крикнув Вадим.
— Твоя правда. Але і ви не зможете піти звідси до свого вогника. Влаштувати піонерське вогнище! — Він потворно зареготав. — А для цього потрібно. По- перше, — він висунув вказівний палець, — світанок. По-друге, місце, де все почалося. О, люба, ти не знала, що Тихий Притулок раніше, ще за часів землеробів, був твоїм домом? Саме тут жило плем’я полянів. А на Дівочому Полі ти повинна була одружитися з Ілаєм. Як би цей йолоп не вбив себе. Це сталося на тому самому місці, де тепер зібрав вогнища! Там свята земля тепер вважається, бо окроплена жертовною кров’ю. Такі — то справи! — «Це неочікувано», — ледве промовила я.
— А тоді дозволь ще щось додати. Велике Озеро…
— Замовкни! — Гаркнув Вадим. — Пан лукаво посміхнувся і два ікла подовжилися. Він щось прошепотів і у Вадима рот вмить став зашитим.
Я кинулася до нього.
— Що ти зробив! Припини!
— За мить. — Так от. Коли ти, моє серденько втопилася, то стала першою ламією.
— Що ти таке верзеш?!
— А ти думала, звідки пішов цей міф? На що саме хотів натякнути тобі Ілай? Так-так, я чую кожну вашу розмову. Так от, вода поглинула тебе, а вивергнула назад вже новою істотою. Без дня не буває ночі, як і без темряви не буває світла.
— Як так? — Вадим болісно гиготів. — Припини, будь ласка, — з очей покотилися тихі сльози. Пан зітхнув і махнув рукою. Рот Вадима став як раніше.
— Ти як?
— Все добре. Я хотів тобі розповісти. Полю, — він підвівся. — Ми з Ілаєм шукали спосіб повернути тебе. Щоб ти переродилася людиною.
— Ілай віддав свої крила для цього? — Нарешті я зрозуміла своє видіння. — Одні тобі, щоб ожив, інші мені — щоб жила. Та відьма, яка зрізала крила Ілая, хто вона? — Звернулася я до Пана.
— То моя прекрасна дружина Мойра. Не хвилюйся, ви дружитиме.
— Кіра показала мені. — Відповіла я на німе питання Вадима.
— О, Кіра! Де вона взялася, клята відьма! — Крикнув Пан вдаривши кулаком по долоні. — А, знаю-знаю, — він хитро зіщулив очі й продовжив пошепки, — це напаскудила Рубіна. Вона прикликала цю відьму. Всі плани наплутала, нічого, тепер вона буде мені довго ще служити.
Спочатку я подумала, що мені здалося. Я бачила три силуети, які ніби привиди блукали по будиночку. То сестри Мойри. Вони робили, як завжди, свою справу. То щезали, то я знову їх бачила. Проте зараз переді мною з’явилася маленька Клото. Вона легко заплигнула на спину Пана і закрила йому очі.
— Що це?!!! — Закричав він, але не міг поворухнутися, інша — Лахесис, тримала в руках натягнуту нитку. Вочевидь, це була нитка життя самого Пана. Лахесис здобула владу над його фізичним тілом, тримаючи міцно її в руках, — Відкрийте мені очі, прокляті Мойри, де ви?!!!! — Але його спроби були марними, середня міцно тримала його життя в своїх руках.
— Біжіть, скоріше! Сватія вже близько! — Сказала нам стара, яка так і сиділа у кутку на стільці. З протилежного боку з’явилися, як і минулого разу двері. Ми вибігли стрімголов.