Настав світанок. Його цілюще світло ховало всіх потвор, яких не встигали вбивати серафими. Ламії верещали та сипалися попелом. Від мертвих наречених залишався лише порохні. Істоти розсипалися в прах. Тільки впертий Пан стояв у звірячому вигляді. Шкіра його обвуглилася. Якась потвора, ще страшніша за нього, тягнула свого Володаря (о, це ж Льока) в щілину, яка утворилася в землі.
— Це не кінець! — Сіпнув Пан і вони щезли в розломі. В променях цілющого сонця я побачила Армана та Рубіну. Вони йшли пліч-о-пліч. Ніяке ворожіння не тримало цього чоловіка біля цієї маленької гордої жінки, а справжнє кохання. Вони взялися за руки й розтанули в денному світлі.
Епілог
Тепер ти знаєш, як змінилося моє життя. Після подій на Дівочому Полі минув рік.
Вадим кульгав, його плече ледве зажило від укусу ламії, але постійно боліло. Він часто буває роздратованим. Ми постійно говоримо про те, що сталося. Я намагаюся запевнити, що він зробив все від нього залежне. Адже Вадим не володів своєю силою, тому вона просто відбивала його настрій. Саме через це у нас часто дують вітри та йде дощ. Йому ще потрібен час. Звісно я розуміла, що його чоловіче его страждало. Адже саме Ілай бився з Паном, а його побратими з потворами, а він? Вадим ненавидів себе через безсилля. Часто ходив гуляти наодинці. Ми намагаємося підтримувати його. Ще я знала, що він корить себе через Льоку. І глибоко в душі і я винуватила його. Але дивлячись у Вадимові бездонні очі, я просто посміхаюся і тріпаю його неслухняне волосся. Все мине.
Яна та Мирон врешті налагодили своє подружнє життя. В цьому неабияк допоміг Король. Тільки зараз він припинив плакати вночі. Хлопчик тягнувся до Ірини, як до рідної матері. Та була ласкава і любила його всім серцем.
Сава припинив називати себе Саманом. Іноді його стан загострюється, тоді Король кладе йому на голову руки і той заспокоюється. У хлопчика почали проявлятися здібності, могутні, до речі. Віктор займається з ним предметами середньої школи. До речі, якщо тобі цікаво. В ту ніч жаху, яку ми намагалися пережити в Тихому Притулку, Віктор просидів в погребі «СиньогоКота». Нализавшись до чортиків. Як завжди. За останній час він дуже змінився на краще, сподіваємося, що таким і залишиться. Хоча всі вихідні проводе в той же таверні.
Не стає сили сказати про Ілая. Серце крається від того, що з ним сталося. Блідолика сватія розірвала вщент одне його крило. Він важко хворів після битви з Паном, довго відновлювався. Я доглядала його. Він був гордим, тому ми часто сварилися. Як виявилось, Пан забрав із собою в Тартар сріблясту нитку життя Ілая. Звісно він не міг її обірвати або ткати йому долю на свій розсуд, нас в цьому запевнили Мойри. Але біда в тому, що тепер частина душі серафима знаходилася в пеклі. Часто його мучать вночі страхіття. Іноді якісь ведіння затьмарюють йому розум. Так подекуди мені здається, що він божеволіє. Серафими не залишили без нагляду свого побратима. Проте з нами спілкується лише один, його звуть Уреїл. Він сповістив нас, що пітьма і світло вирують в душі Ілая. І одного разу хтось з них переможе. Хоча він часто буває таким як і раніше, всміхається, жартує і загадково дивиться. Проте невідомо куди, ніби занурюється в себе. Але в цей час має щасливий вираз обличчя. Мені хочеться спитати про що він думає, але таким його бачити мені подобається. Тому я просто теж мовчки споглядаю за ним.
Наразі ми були у відносній безпеці. Разом всі оселилися в Тихому Притулку. На загальні збереження купили будинок-дуплекс біля річки. Його хазяїна, старого рибалку, а точніше те, що від нього залишилося — обгризені останки, знайшли на містку. Страшна смерть. Вночі все ще було небезпечно, але не як раніше. Потвор поменшало. Серед Вартових більше не було одержимих чортами. Адже ті спочили в денному світлі на Дівочому Полі. Ми охороняли це місце, були на чеку. Адже не знали, коли саме Пан здійснить наступний удар. Закінчую любий читачу, адже щойно відчула перший поштовх в животі мого дитя. Мені потрібно піти й порадувати його батька. Сподіваюся, що ця звістка дасть йому сили швидше встати на ноги. Бо він — воїн, а його сім’я потребує захисту.
