— Розкажи, що він тоді говорив, — прошепотів Майк.
Батько дістав з кишені люльку і тремтячими руками запалив її.
— Президент тоді сказав: «Ось вам прапор, хлопці. Ви зробили велику справу». — Боб Фостер закашлявся, коли дим потрапив йому в горло. — Обличчя у президента було червоне, але не від збентеження — просто засмагле. Він витирав піт і усміхався. Він умів володіти собою. Багатьох жителів знав на ймення. Розповів смішний анекдот.
— Він так далеко їхав, аж до нашого міста, і ти розмовляв з ним. — Очі в хлопчика розширилися від благоговійного захвату.
— Так, розмовляв, — відповів батько. — Всі кругом вигукували вітання. Піднесли прапор, величезний зелений прапор готовності.
— І ти сказав…
— Я йому сказав: «І це все, що ви нам привезли? Клапоть зеленої тканини?» — Боб Фостер глибоко затягнувся. — Отоді я й став антиоборонцем. Тільки на той час я ще не знав, що це таке. Я зрозумів, що ми полишені на самих себе. Нас зв’язував тільки клапоть зеленої тканини. Адже ми являємо собою величезну кількість розрізнених містечок, малесеньких фортець. Поступове повернення до середньовіччя. Кожне містечко має набирати й утримувати свою армію…
Боб Фостер сів. Його обличчя потемніло від утоми.
— Скільки коштує ця клята штука? — хрипко запитав він. — Я маю на увазі сховище.
Майкове серце перестало битися.
— Двадцять тисяч доларів.
— Сьогодні четвер. Ми підемо по нього з матір’ю в суботу. Купимо його на умовах пільгової розстрочки. Восени, як правило, зростає ділова активність. У цей час звичайно купують дерев’яні меблі для різдвяних подарунків.
— Ну, вирішено?
Майк не міг говорити, він тільки кивнув.
— Чудово, — батько рвучко підвівся з канапи. — Тепер тобі більше не треба буде розглядати його крізь вітрину.
2
Бригада робітників, одягнутих у коричневі спецівки з написом на спині: «Дженерал електронікс», встановила сховище. Це коштувало двісті доларів. Подвір’я після всього мало такий самий вигляд, як і до встановлення сховища. Землю й кущі повернули на попереднє місце.
Майк Фостер стояв з матір'ю на задньому ганку, оточений сусідами, що захоплювалися сховищем.
— Ну от, — нарешті сказала місіс Керолайн, — тепер і у вас є сховище, та таке, що кращого й не знайдеш.
— Це правда, — погодилась місіс Фостер. — Одразу почуваєш себе інакше.
— Так, звичайно, — погодився містер Дуглас, що мешкав у кінці вулиці.— Тепер вам є де сховатися. — Він підніс товстенну книгу інструкцій, залишену робітниками. — Тут сказано, що сховище може мати запаси всього потрібного на цілий рік. Можна жити в ньому протягом дванадцяти місяців, не вилізаючи. — Він захоплено похитав головою. — Моє сховище старе, зразка 1969 року. Воно розраховане лише на шість місяців. Мабуть…
— Для нас добре і це, — втрутилася його дружина.
Але в її голосі бриніла заздрість.
— Можна нам спуститися й оглянути сховище, місіс Фостер? Адже воно уже в стані готовності?
Майк щось мугикнув і пішов уперед. Мати усміхнулася, зрозумівши його бажання.
— Він повинен спуститись першим, щоб оглянути сховище — воно ж куплене для нього.
Обережно, ніби боячись доторкнутися до чого-небудь, Майк зайшов до шахти. Люк був завеликий для нього. Його розраховано на дорослого чоловіка. Коли хлопчик ступив на підлогу кабіни, ліфт почав спускатися темною шахтою до корпусу сховища.
Світло внизу ввімкнулося автоматично. Сховище пахло фарбою й мастилом; під хлопчиком глухо рокотали генератори. Як тільки зайшов Майк, автоматично ввімкнулася система очищення і знезараження повітря. Лічильники і циферблати на голій бетонній стіні раптом ожили.
Хлопчик сів на підлогу й підібгав коліна до підборіддя. Вираз обличчя у нього був серйозний, очі широко розплющені. Звуки знадвору сюди не проникали. Майк ладний був сидіти тут вічно, не рухаючись з місця. Сховище було повністю укомплектоване. Тепер він нічого не потребував і нічого не боявся.
Раптом він закричав. Його гучний, тріумфуючий крик луною покотився по приміщенню, відбиваючись від стін. Ця луна майже оглушила його. Він заплющив очі, міцно стиснув кулаки. Серце повнилося радістю.
3
Наступного ранку школярі про все довідалися ще до того, як прийшов Майк. Коли він підходив до школи, вони зустріли його захопленими вигуками. Вони радісно усміхалися й підштовхували один одного ліктями.