Майків дім поринув у темряву й мовчання. Батьки ще не повернулися з магазину. Справи у батька йшли погано, і мати заступала одного з клерків.
Майк недовго залишався у вітальні. Він навпомацки вийшов через задні двері на ганок.
Щодня, повернувшись додому, він спускався у сховище, під захист його сталевого корпусу. Все повторювалося, як і першого дня. Тут було безліч консервів, книжок, відеострічок, стрічок звукозапису, репродукцій на стінах, яскравих тканин і навіть ваз із квітами.
Він проводив дві найщасливіші години у сховищі в цілковитій самотині. Після обіду він ішов туди і залишався там до тієї години, коли треба було вкладатися спати. Іноді пізно вночі, коли батьки давно вже спали, він тихенько вставав, крадькома йшов до шахти сховища і спускався в глибину — вже до ранку.
Майк невпевнено зійшов східцями ганку й завмер. Перед ним зяяла величезна яма. В небо дивилася широко розкрита порожня, беззуба паща. Сховище зникло.
Майк похолов. Час ніби зупинився. Хлопчик стояв непорушно, тіло його втратило гнучкість — воно закам'яніло. Він все ще дивився у величезну яму, де колись містилося рятівне сховище.
— Ти давно тут? — Батько торкнув його за плече.
Майк машинально повернувся і мовчки рушив до будинку.
— Я навмисне вийшов раніше з магазину. Мені хотілось бути тут до того, як ти прийдеш, — почав батько.
— Сховища більше немає.
— Так, немає,— голос був холодний, мертвий. — Сховища більше немає. Пробач мені, Майку, я зателефонував у контору фірми й попросив, щоб його забрали.
— Чому?
— Я вже не міг сплачувати внесків. Замість меблів на різдво тепер усі купують решітки.
На хвилину батько замовк, потім гірко провадив далі:
— Фірма ще «порядно» повелася зі мною. Мені повернули половину внесеної суми. — В голосі його вчувалася іронія. — Я знав, що коли поверну сховище до настання різдва, то фірма не роздушить мене остаточно. Адже сховище можна перепродати.
Майк наче нічого не чув.
— Постарайся зрозуміти, — суворо заговорив батько. — Питання стояло так: або сховище, або магазин. Коли б ми втратили магазин…
— Ми втратили б і все інше, — закінчив хлопчик.
Батько схопив Майка за руку.
— Тоді ми однаково втратили б сховище. — Його тонкі, сильні пальці судорожно вчепилися в синову руку. — Ти ж уже дорослий, міг би й зрозуміти. Ми ще купимо сховище. Трохи згодом, може, не найбільше й найдорожче, а якесь купимо. Ми помилилися. Мені воно виявилося не під силу, особливо коли треба було купувати ще ці чортячі адаптери. Та я й далі плачу за патрульні винищувачі й роблю внески за твоє місце у шкільному сховищі. Це не питання принципу, — закінчив він з відчаєм у голосі.— Я просто не потягну… Ти розумієш, Майку? Я не міг інакше…
Майк вивільнив руку й пішов до виходу.
— Ти куди? — Батько подався за хлопчиком.
Пронизливий нічний вітер закрутив круг нього снігові вихорі. Вітер і пітьма. Більше нічого.
5
Білл О'Нейл стомлено глянув на годинника. Пів на десяту. Нарешті можна зачинити двері, замкнути величезний магазин і поринути в людську юрбу.
— Слава богу! — зітхнув він, одчиняючи двері, щоб випустити останню покупницю — літню даму, навантажену пакунками.
— На сьогодні все, — сказав Расті Коннерз, що стояв біля каси. — Я полічу гроші, а ти обійди приміщення та перевір, чи все гаразд. Переконайся, що всі вийшли.
О'Нейл відкинув назад своє світле волосся і трохи попустив вузол краватки. Задоволений, він запалив сигарету і пішов уздовж величезних експонатів і приладів, що їх випускала фірма «Дженерал електронікс корпорейшн». Нарешті він підійшов до величезного сховища, що займало всю центральну частину залу.
Сходами він піднявся до шахти і став на площадку ліфта. З м'яким шипінням ліфт опустився, і через кілька секунд Білл опинився у внутрішньому відсікові.
В кутку, згорнувшись у клубочок, сидів Майк Фостер. Він поклав підборіддя на коліна й обхопив щиколотки худорлявими руками.
— Боже! — вигукнув О'Нейл. — Та це ж той самий хлопець!
Майк мовчав.
— Якого біса ти тут? — спитав О'Нейл. Він був здивований і роздратований. — Здається, твої батьки вже купили таке сховище? — Потім він пригадав: — Цілком правильно, та нам довелося взяти його назад.
На ліфті спустився Коннерз.
— Чого ти там застряв? — Побачивши Майка, він замовк. — Що він тут робить? Випровади його та ходімо додому.