Робін наважилася порушити похмуру тишу лише після того, як Страйк випив половину чашки чаю.
— Перед тим, як ти прийшов, дзвонила Люсі — просила нагадати про день народження в суботу ввечері та спитати, чи ти прийдеш сам.
Настрій Страйка впав ще на кілька позначок. Він забув про святкову вечерю в сестри.
— Ага,— похмуро озвався він.
— Це часом не в тебе в суботу день народження? — спитала Робін.
— Ні,— відповів Страйк.
— А коли в тебе?
Він зітхнув. Не хотілося ні торта, ні листівок, ні вітань, але Робін явно чекала на відповідь.
— У вівторок,— сказав він.
— Двадцять третього?
— Так.
Після короткої паузи йому спало на думку, що слід поставити таке саме питання.
— А в тебе коли?
Робін трохи завагалася, і Страйк занервував.
— Господи, та не сьогодні ж?
Робін засміялася.
— Ні, вже був. Дев’ятого жовтня. Та нічого, то була субота,— сказала вона, усміхаючись на нещасний вираз на його обличчі.— Я не сиділа тут цілий день, чекаючи на букет.
Страйк усміхнувся у відповідь. Вирішивши, що треба докласти ще трохи зусиль — адже він не привітав її і навіть не цікавився, коли в неї день народження,— додав:
— Добре, що ви з Меттом поки що не призначили дату весілля. Довелося б конкурувати з королівським.
— Ой,— зашарілася Робін,— та ми вже призначили.
— Правда?
— Так,— відповіла Робін.— На... на восьме січня. У мене тут запрошення для тебе,— додала вона, поспішно хапаючи сумку (з Метью це питання вони так і не обговорили, але було вже запізно).— Ось.
— Восьме січня? — перепитав Страйк, беручи сріблястий конверт.— Це ж усього скільки — сім тижнів лишилося?
— Так,— відповіла Робін.
Виникла дивна коротка пауза. Страйк не міг пригадати, що саме просив її зробити; потім його ніби осяяло, і він заговорив, з діловим виглядом поплескуючи сріблястим конвертом по долоні:
— Як там справи з «Гілтонами»?
— Обдзвонила декілька. Квайн під своїм іменем не заселявся, за описом його не впізнали. Але «Гілтонів» ціла купа, тож я поки що в процесі. Що робитимеш після розмови з Елізабет Тассел? — буденно спитала Робін.
— Прикинуся, ніби хочу купити квартиру в Мейфері. Здається, чийсь чоловік намагається продати майно і перекинути гроші в офшори, поки адвокати дружини йому не завадили. Ну,— додав він, опускаючи в кишеню нерозкритий конверт,— я пішов. Треба знайти одного блудного автора.
8
I took the book and so the old man vanished.
John Lyly, Endymion: or, the Man in the Moon[10]
Коли Страйк стоячи їхав одну станцію метро до офісу Елізабет Тассел (під час таких коротких поїздок він не міг розслабитися і стоїчно приймав навантаження на штучну ногу, оберігаючи її від трусіння поїзда), то подумав, що Робін не дорікнула йому за те, що взявся до справи Квайна. Звісно, їй і не личило дорікати своєму начальнику, але вона відмовилася від значно вищої оплати, щоб лишитися в нього, й було б цілком резонно з її боку очікувати, що тільки-но борги буде сплачено, Страйк як мінімум підніме їй платню. Робін була незвичайна, бо не критикувала його ні словом, ні мовчанням: єдина жінка у Страйковому житті, яка не виказувала бажання якось виправити його чи вдосконалити. Жінки, за його досвідом, часто вважали відчайдушні спроби змінити чоловіка за найвищий вияв любові.
Отже, за сім тижнів вона вийде заміж. Лишилося сім тижнів, а тоді вона стане місіс Метью... якщо Страйк і чув колись прізвище її нареченого, то забув.
Чекаючи на ліфт на Гудж-стріт, Страйк відчув несподіване шалене бажання подзвонити отій брюнетці, що розлучалася з чоловіком — і доволі чітко дала зрозуміти, що не проти такого розвитку подій,— з тим, щоб увечері переспати з нею на її, як він собі уявляв, м’якому і просоченому парфумами ліжку в Найтсбриджі. Але не встигла ідея з’явитися, як уже була відкинута. Такий учинок був би божевіллям; це навіть гірше, ніж узятися до пошуків зниклої людини, за які йому навряд чи хтось заплатить...
От навіщо, власне, спитав себе Страйк, опускаючи голову під дошкульним дощем, він марнує час на Оуена Квайна? І за кілька секунд роздумів дав собі відповідь: цікавість і, може, ще щось невловне. Ідучи вниз по Стор-стріт, видивляючись крізь зливу шлях і обережно ставлячи ноги на слизьку бруківку, Страйк вирішив, що його сприйняття нюансів опинилося в небезпеці через нескінченні варіації на теми любощів і помсти, з якими зверталися до нього багаті клієнти. Він уже давно не шукав зниклих безвісти. Він отримає задоволення, якщо поверне Квайна рідним.