— Гадаєте, він саме тому надіслав вам рукопис одному з перших? — Коли Фенкорт не відповів, Страйк додав: — Це, знаєте, легко перевірити. Кур’єр, поштова служба — мали залишитися записи. З тим самим успіхом ви можете просто мені сказати.
Довга пауза.
— Гаразд,— нарешті зронив Фенкорт.
— Коли ви отримали рукопис?
— Шостого, вранці.
— І що ви з ним зробили?
— Спалив,— коротко відповів Фенкорт, точно як Кетрин Кент.— Я зрозумів, чого домагається Оуен: хоче публічного скандалу, максимального розголосу. Останній шанс невдахи... Я не збирався його тішити.
До них долинув ще уривок сміху й музики зсередини, коли відчинилися і зачинилися двері до садка. Непевні кроки за снігопадом, а тоді з темряви виступила масивна постать.
— Що,— захрипіла Елізабет Тассел, загорнута у важке пальто з хутряним коміром,— тут відбувається?
Щойно почувши її голос, Фенкорт ніби зібрався піти. Коли був останній раз, що вони розмовляли лицем до лиця, а не в натовпі з сотні людей?
— Хвильку заждіть, будь ласка,— попросив письменника Страйк. Фенкорт завагався. Тассел низьким хрипким голосом звернулася до Страйка:
— Пінкі скучив за Майклом.
— Вам це добре знайомо,— мовив Страйк.
Сніг шерхотів листям і засипав ставок, з центру якого купідон цілився в небо.
— Ви вважали, що творчість Елізабет до болю вторинна, так? — спитав Страйк у Фенкорта.— Ви з нею вивчали якобінські трагедії помсти, тому є певна подібність між вашим і її стилями. Але, гадаю, ви чудово імітуєте чужий стиль,— звернувся Страйк уже до Тассел.
Він знав, що Тассел прийде, якщо забрати Фенкорта, що злякається: про що він там говорить з письменником у пітьмі? Тассел стояла абсолютно незворушно, сніг засипав її хутряний комір і сталево-сиве волосся. У слабкому жеврінні вікон клубу Страйк ледь-ледь розрізняв контури її обличчя. Її погляд вражав уважністю й порожністю. Елізабет Тассел мала мертві, пусті очі акули.
— Наприклад, ви ідеально скопіювали стиль Елспет Фенкорт.
У Фенкорта відпала щелепа. Якусь мить було тихо: тільки шерехтів сніг і ледь чутно свистіло в легенях Елізабет Тассел.
— Я від самого початку вирішив, що Квайн на вас щось мав,— провадив Страйк.— Ви не схожі були на жінку, яка дозволить зробити з себе чийсь персональний банк і прислугу; яка залишить при собі Квайна, а Фенкорта відпустить. І ще всі ті просторікування про свободу слова... то ви написали пародію на книжку Елспет Фенкорт, через яку та вкоротила собі віку. Всі ці роки тільки й було доказів, що ваше слово, ніби Оуен вам показував ту пародію. Насправді було точно навпаки.
Знову тиша, тільки шелестить сніг і з грудей Елізабет Тассел виривається моторошний тихий свист. Фенкорт з роззявленим ротом дивився то на літагентку, то на детектива.
— Поліція запідозрила, що Квайн вас шантажував,— додав Страйк,— але ви відкараскалися зворушливою казочкою, мовляв, позичали йому гроші для Орландо. Ви більш ніж чверть століття платили Оуену за мовчання, так?
Страйк намагався розговорити Тассел, але та мовчала і тільки дивилася на нього темними порожніми очима — мов на блідому негарному обличчі були просвердлені дірки.
— Як ви про себе сказали, коли ми обідали? — спитав Страйк.— «Уособлення безневинної старої діви»? Що ж, ви знайшли, де вимістити свою невдоволеність.
Божевільні порожні очі раптом метнулися до Фенкорта. Той засовався на місці.
— Що — сподобалося вам ґвалтувати й убивати кожного, хто мав з вами справу, Елізабет? Один великий вибух злоби й соромітництва, помста всім за все, виставлення себе невизнаним генієм, знущання з кожного, в кого особисте життя вийшло щасливішим, хто мав задоволення...
У темряві почувся тихий голос, і якусь мить Страйк не міг зрозуміти, звідки він лине. Голос був дивний, незнайомий, тоненький і нездоровий: голос, який могла вигадати божевільна для зображення безневинності й доброти.
— Ні, містере Страйк,— зашепотіла Тассел, ніби мати, що вмовляє сонну дитину лежати й не пручатися.— Бідний ви дурник. Бідосенька.
Вона засміялася силуваним сміхом: груди ходять ходором, в легенях свистить.
— Він отримав сильне поранення в Афганістані,— пояснила Тассел Фенкорту тим самим моторошним співом-туркотінням.— Гадаю, контузія. Пошкоджено мозок, точно як у маленької Орландо. Бідному містерові Страйку потрібна допомога лікаря.
Її легені свистіли, дихання прискорилося.
— Треба було купити ще й маску, так, Елізабет? — спитав Страйк.