— А це ще не все? — жахнулася Робін.
Вона дуже чекала на зустріч зі Страйком, але після подій минулого тижня почувалася вразливою. Робін випростала спину, зібралася на думці, глянула йому просто в обличчя.
— Тассел зберегла роман.
Робін насупилася.
— Про що ти...
— Рукопис був у морозильнику разом з кишками. Закривавлений, бо вона несла його з тельбухами в торбі. Я про справжній рукопис. Про «Бомбікса Морі», що його написав Квайн.
— Але з якого б дива?..
— Бозна. Фенкорт каже...
— Ти з ним спілкувався?
— Трохи. Він собі вирішив, що повсякчас підозрював Елізабет. Б’юся об заклад, що знаю, про що буде його наступний роман. Хай там що, Фенкорт каже, що вона не змогла змусити себе знищити справжній рукопис.
— Господи! А от знищити автора їй ніщо не завадило!
— Так, але ж, Робін, ідеться про літературу,— всміхнувся Страйк.— І ось тобі ще: «Ропер-Чард» бажає опублікувати справжній текст. Фенкорт напише передмову.
— Ти жартуєш?
— Анітрохи. Врешті-решт Квайн таки видасть бестселер. Не дивися так,— підбадьорив він Робін, яка недовірливо хитала головою.— Є з чого порадіти. Коли «Бомбікс Морі» потрапить на полиці книгарень, Леонора й Орландо будуть купатися у грошах. О, мало не забув, я тут дещо маю для тебе.
Страйк опустив руку у внутрішню кишеню пальта, яке поклав поруч на диван, і видобув скручений малюнок, який там тримав. Робін розгорнула його й усміхнулася зі сльозами на очах. Двійко кучерявих янголів танцювали разом під старанно виведеним поясненням: «Для Робін з любов’ю Додо».
— Як вони?
— Чудово,— відповів Страйк.
Він заходив до будинку на Саутерн-роу на запрошення Леонори. Біля дверей його зустріли Леонора й Орландо. Вони трималися за руки, а на шиї в Орландо висів її орангутанг.
«А де Робін? — спитала Орландо.— Я хотіла, щоб прийшла Робін! Я їй малюнок намалювала».
«Пані потрапила в аварію,— нагадала доньці Леонора, задкуючи, щоб пропустити Страйка. Вона міцно тримала Орландо за руку, ніби боялася, що їх знову розлучать.— Я тобі казала, Додо, пані вчинила дуже сміливо, але потрапила в аварію на машині».
«Тітка Ліз погано поводилася,— повідомила Страйкові Орландо, прямуючи коридором і не відпускаючи материної руки, та водночас не зводячи зі Страйка чистих зелених очей.— То через неї тато помер».
«Так, я... ем... я знаю»,— відповів Страйк зі знайомим дивним відчуттям, яке щоразу викликала в нього Орландо. На кухні за столом сиділа Една.
«Ой, ви такий розумник! — раз у раз повторювала вона.— Але хіба ж це не жахливо? Як ваша бідолашна напарниця? Ой, чи ж не жах!»
— Усього їм найкращого,— мовила Робін, коли Страйк детально переповів їй усю сцену. Вона розклала малюнок Орландо на столику, поруч з описом курсу зі стеження, і замилувалася.— А як справи в Ала?
— Він сам не свій від захвату,— похмуро відповів Страйк.— Ми дали йому хибне уявлення про захопливе життя людини, яка працює.
— Мені він сподобався,— усміхнулася Робін.
— Ну, ти ж мала струс мозку,— сказав на це Страйк.— Ще й Полворт радий, що втер носа столичній поліції.
— Цікаві в тебе друзі,— мовила Робін.— Скільки тобі коштуватиме полагодити таксі Нікового батька?
— Рахунок ще не надіслали,— зітхнув Страйк.— Та гадаю,— додав він, з’ївши ще кілька коржиків і поглядаючи на подарунки для Робін,— мені доведеться взяти ще одну секретарку, поки ти будеш на курсах.
— Гадаю, таки доведеться,— погодилася Робін, а потім додала по короткому ваганні: — Сподіваюся, вона буде препаскудна.
Страйк, сміючись, зіп’явся на ноги.
— Не переймайся! Другої такої, як ти, немає. А якщо знайдеться, ще й за такі гроші, я оголошу страйк.
— А серед твоїх численних прізвиськ часом немає ще й такого? — поцікавилися Робін, проводжаючи його до передпокою.
— Тобто якого?
— Страйкар Страйк!
— Та який з мене страйкар? — відповів він, показуючи на свою ногу.— Ну, з Різдвом, напарнице.