Під час перерви вона сідала на учительський стіл, гойдала довгими ногами в строкатих панчохах і, страшенно горда з загальної уваги, перелічувала усі свої таланти.
— А тоді, як я знімалася в кіно, режисер сказав, що я обов’язково стану кіноактрисою. У мене є мільйон фотографій — і я, і режисер, і Ганна Романюк... Що? Ти не чула про Ганну Романюк? А хто така Майя Плісецька — ти знаєш? А що таке па-де-де і батман — ти знаєш? Чекайте, зараз я вам покажу!
Лілі зіскакувала зі столу, стіл відсували під стінку, парти — далі, докупи, і Лілі показувала балетні па, дівчатка пробували повторити за нею кожен рух, а хлопчаки і чмихали зневажливо, і чудувалиеь, і розпитували; учитель приходив якраз тієї миті, коли Лілі переконувала клас, що може простояти на пальцях рівно десять хвилин.
А потім усі звикли до розповідей Лілі, і Славко Беркута якось навіть махнув рукою і сказав:
— Кінчай хвалитись! От я умію на руках ходити! Е! А ти вмієш? Ні? От бачиш!
— Подумаєш, на руках! Ти ж все одно в кіно не знімався!
— Зате... зате я в сорочці народився! — раптом сказав Славко.
Лілі засміялась:
— І ще в тебе вуха великі. Вуханчик ти!
Славко почервонів і ледве втримався, аби не затулити вуха руками.
Перепадало відтоді Славкові з тими вухами. Лілі дивилась на нього ласкавим поглядом, кивала головою:
— Ти не журися, Славчику, в усіх єгипетських фараонів були ще більші вуха! Не віриш? А ти подивись, подивись, подивись — навіть у бога Озіріса вуха, як лопухи, бачиш?
Славко знову немилосердно червонів, ладний навіть побити причепливе дівчисько, а воно дивилося ще ласкавіше:
— Не гнівайся, Славчику, я більше не буду!
Вона й сама не довго ображалася, що її перестали слухати і розпитувати про знімання в кіно. Мугикала пісеньки на уроках, носила в клас паяца з великим червоним ротом від вуха до вуха: натягне клоуна на долоню, а він вклоняється, плеще короткими ручками і показує язика: спробуй тоді відповідати урок, як тобі клоун язика показує!
А після кожного зауваження за якийсь вибрик кумедно морщила ніс і дуже щиро обіцяла: «Я більше не буду, от побачите!»
Часом траплялося, що Лілі раптом серйознішала, її захоплювали незвичайні ідеї, і вона завзято бралася їх здійснювати.
— Чілдрен, — сказала Лілі, — я відкриваю курси англійської мови. Записуйтесь. От побачите — я буду найкращою у світі вчителькою.
Діти приходили на заняття, ніби це й справді були курси. Лілі повчала їх з поважною міною, почепивши на носа невідомо де роздобуті окуляри. Розмовляла тільки англійською мовою і вимагала у відповідь того ж. Цілих два тижні на «уроках» ніхто не порушував дисципліни.
А потім дівчинка не з’явилася на заняття. Діти сиділи і чекали. Разів п’ять повторили смішну англійську лічилку. Хтось уже запропонував іти додому, коли на порозі врешті стала «вчителька». Обличчя в неї аж палахкотіло рум’янцем, коротка зелена куртка вся змокла від снігу, а в руках Лілі тримала зв’язані докупи ковзани.
— Хелло, чілдрен! А я на ковзанах ковзанулася! Класний був лід!
І обвела товаришів безтурботним, упевненим поглядом людини, якій усе легко минається.
— Ми тут час гайнуємо, а ти на ковзанці!
— Як тобі не соромно!
Правду мовивши, Лілі було дуже соромно, але ж хіба годиться отак відразу каятись!
— А хто вам велів сидіти? Йшли б і собі на ковзанку! — не дуже впевнено порадила вона.
Славко Беркута підвівся з-за парти, мовчки натягнув пальто і мовчки пішов із класу. І за ним, немовби й не помічаючи своєї «вчительки», рушили геть усі ображені «курсанти». Лілі стояла, недбало хмикаючи, доки вони виходили, а потім жалібно схлипнула, сіла за парту і, затулившись мокрим холодним рукавом, довго плакала в порожньому класі...
А іншого разу вона надумала ставити п’єсу про Попелюшку, і, звичайно, головна роль належала їй. Однак виявилося, що Попелюшці необхідно співати. А Лілі, на жаль, уміла все на світі, крім цього. Вихід із становища знайшли — Лілі стоятиме біля самої завіси, старанно ворушачи губами, а за завісою співатиме дівчинка Ліда. І раптом в останній момент, коли вже навіть афіші вималювали, Лілі Теслюк не прийшла до школи. Схвильовані артисти прибігли до неї додому:
— Лілі, ти ж зриваєш виставу!
— Ти нас підводиш!
— Я хвора, — кволим голосом повідомила Лілі і показала градусник. — У мене температура тридцять вісім. І не пищіть — я вас не підвела, нехай Ліда замість мене грає, вона всю роль знає від початку до кінця. Нехай вона, вона вам заграє і заспіває...