Стовбир.
А мені якая буде честь:
Онде, скажуть, он попівський тесть!
Книшевський.
О коль сльозно смотріти,
Єгда родниі діти
Батька не вважают,
Іх вєлінью нє внімают.
Стовбир.
Я на сльози не гляжу.
Давай людей,
І рушники я пов'яжу.
Книшевський.
Розумно, єй-жє-єй!
Василь (до Стовбира, на колінах).
Ой згляньте на мою біду!
Мелашку за мене віддайте,
Коли ж не віддасте, то знайте:
За очима світ піду!
Стовбир (регоче).
От налякав небога!
Дурневі туди й дорога.
Книшевський.
От налякав небога!
Дурневі туди й дорога.
Мелашка.
Коли Василя рішуся,
Повішуся або втоплюся.
Стовбир.
Посміється тобі усяк.
Книшевський.
Будь я бєстія! єй так!
(Далі всі четверо співають одночасно).
Василь.
Мене з тобою розлучають,
Нехай же знають:
За очима світ піду!
Книшевський.
Прожени його відсіль,
Нехай же нам він не мішає.
Мелашка.
Мене з тобою розлучають,
Нехай же знають:
Я смерть собі найду.
Стовбир.
Геть же, геть від нас, Василь!
Ти нам тільки тут мішаєш.
(Далі знов співають нарізно по черзі).
Василь.
Я з місця не піду,
Тут смерть собі знайду.
Стовбир.
Так геть же, вон із нашой хати!
Чи довго ж се тобі казати?
Книшевський.
Будь я бестія! Прогнати
Фарисея з нашой хати.
(Далі – знов усі співають одночасно).
Василь.
Мене з тобою розлучають!
Нехай собі вони се знають:
Я за очима світ піду.
Мелашка.
Мене з тобою розлучають!
Нехай собі вони се знають:
Усюди смерть собі знайду!
Книшевський.
Доколи нас вони смущають?
Вареники вже простивають.
Жени єретика із хати.
Стовбир.
Та як мені вже досаждають!
Хіба вони мене не знають?
А вон, Василю, вон із хати!
З малоросійської опери в трьох діях «Бой-жінка»
№ 1 (Перша пісня жінки Насті)*[1]
Чи я в полі не травиця була?
Чи я в полі не зеленая була?
Взяли ж мене – покосили –
І в покоси положили! –
Така доля моя! (2)
Чи я в лузі не калина була?
Чи я в темнім не червоная була?
Взяли ж мене поламали
І в пучечки пов'язали.
Така доля моя! (2)
Чи я в батька не дитина була?
Чи я в нього не кохана була?
Взяли ж мене заміж віддали –
І світ мені зав'язали...
Така доля моя! (2)
№ 2 (Пісня улана Сумасвода, брата Насті)*
(Два останні рядки кожного куплету співаються двічі).
Іде улан по селу,
Шабелькою брязь-брязь!
На дівчину усом морг!
Та й у шпори лясь-лясь!
Постривай же лиш, улане, –
Не моргай усами;
Не озовуся я до тебе
Чорними бровами.
Улан крутить чорний ус,
Шабелькою брязь-брязь,
До дівчини усміхнувся –
вернуться
Г. Квітка-Основ’яненко написав декілька варіантів комедії з назвою «Бой-жінка». В семитомному зібранні його творів, виданому у 1979-1981 роках, представлені два варіанти: Малоросійська опера в 3 діях та Водевіль-жарт в 1 дії. Визначення «опера» у Квітки (як і у Котляревського) означає комедію з піснями, а не чисто музичний твір у сучасному значенні. Частково тексти цих варіантів збігаються, частково різняться. Нумерація пісень належить автору. Декілька пісень присутні в обох варіантах. Тут такі позначені зірочками (*). Інші є лише в одному з варіантів. У поміщеному нижче розділі «Пісні з водевілю…» упорядник даної збірки представляє лише пісні, котрих немає в опері, аби уникнути повторів.