— Ну, і що тепер? Як ти її спустиш униз, грім би тебе трафив?!
Дим застеляв верхівку башти, було погано видно. Конюхи поставили драбину, щоб піднятися сходинками, але Істем випередила їх. Вибиваючись наперед, вона сама полізла вгору, тримаючи в руці кінець гідравлічного рукава. Та все ж драбина виявилася закоротка, і до верхівки башти ніяк було не дістати.
Несподівано згори вежі, перев’язана мотузком під грудьми, стала спускатися Зоя. Аня стояла на балконі, що догорав, і, перекинувши мотузку через металевий брусок, мов важіль, повільно осаджувала донизу семилітку.
— Я тримаю її! — гукнула Істем і, недовго думаючи, розрізала мотузку ножем, вийнятим із халяви чобота.
Вона поставила охоплену тремом Зою на драбину й передала чоловікам унизу.
— Тікай звідти, Поль, ми вмикаємо воду!
Та дороги назад не було — довгий дерев’яний балкон уже почав обвалюватися. Почулося, як Аня закашлялася, хапаючи ротом повітря.
— Спустися мотузкою! — щосили гукнула мадемуазель Тамара. — Якщо не виживеш — я сама тебе вб’ю!
Аня кивнула. Сяк-так прив’язавши обрубок мотузки, вона стала спускатися. Перехопивши дихання, артеміди спостерігали за дійством, аж раптом перепалений вогнем канат урвався, і Поль полетіла вниз із висоти четвертого поверху.
Тамарі схотілося заплющити очі. Уперше в житті її так заціпило від жаху. Кажуть, так буває з матерями-медсестрами: ці жінки чітко знають, що робити в лікарні з чужими людьми, але якщо подібне трапляється вдома з рідною дитиною, вони втрачають будь-яку здатність функціонувати.
Очі лишились розплющеними. Поль упала. Упала просто на віз сіна, що невідомо звідки взявся під балконом. Пані Тамара озирнулась навколо й побачила Глорію, Амелі та Мірто, які відходили від воза, удаючи, що це взагалі бозна-чия заслуга.
Башта ще довго палала. Вогонь загасили, але бібліотеку врятувати не вдалося. І хоч Аня не дуже любила читати, однак їй було шкода красивої оздоби бібліотеки, столів із брунатного дерева й темно-вишневих шпалер, ніби в Київській опері.
Вона лежала на ліжку в шпиталі, силкуючись заснути й забутися, але не могла через біль — сильно пекла шкіра, та й у горлі весь час дряпало від диму, якого вдосталь наковталася. Довгобородий фельдшер, якого Аня чомусь раніше остерігалася, виявився привітним дядьком із чудовим почуттям гумору.
— На щастя, опіки несерйозні. Навіть шрамів не лишиться. Чи ти хотіла б зоставити собі парочку на згадку про подвиг? Кажи, де хочеш: на щоці, на лопатці, — зробимо тобі кілька гарних рубців, — підморгнув він, потрясаючи в повітрі скальпелем.
— Це геть не смішно, — холодно заявила мадемуазель Тамара, заходячи в палату шпиталю й змірюючи лікаря таким поглядом, щоб йому більше ніколи не захотілося жартувати.
— Облиште, пані Тамаро, — озвалася Аня. — Він просто розважає мене. Каже, що потрібен ваш дозвіл, щоб уколоти мені морфій.
При слові «морфій» директорка поїжилася, але схвально кивнула.
— Тільки невелику дозу. Просто щоб заснути. Біль загартовує.
— У вас були проблеми з морфієм? — напряму запитала Аня, ледь помітно всміхаючись.
— Те, що ти стала сьогодні героїнею, ще не дає тобі права ставити мені провокаційні запитання, — сказала мов відрізала жінка, сідаючи на краєчок ліжка. — От повернеться гер Фрідріх, придумає тобі покарання за непослух. Наказано ж було залишити приміщення.
— Ай, — скривилася від уколу Аня.
— Як почувається Зоя? — Директорка кивнула на сусіднє ліжко, на якому мирно спала семилітка.
— Я в її віці теж не мала проблем зі сном, — пробурмотіла Аня, намагаючись заритися глибше під ковдру.
Фельдшер лунко розсміявся, і навіть пані Тамара не змогла стримати посмішки.
— Здається, я починаю розуміти, чому цей стариган притягнув тебе до нас, — меланхолійно проказала директорка, закусуючи напомаджену губу.
— Ви ж знаєте, Тамарочко, наш гер Фрідріх рідко помиляється.
Мадемуазель Тамара схвально закивала.
— Що ж, одужуй, артемідо, — сказала вона, підводячись. — А коли одужаєш, зайди до мене на чай. Маємо обговорити деякі зміни у твоїй програмі.
— Мандаринська мова скасовується? — із надією в голосі прошепотіла Аня.
— Ні, у жодному разі. Але додається класична хореографія. Скажи, ти зможеш навчити дівчат основ балету?
Якби Аню сповістили, що вона стала королевою Англії чи виграла квиток на Місяць, навряд чи дівчинка зраділа б більше.
— Мадемуазель Тамаро… Можна, я поцілую вашу руку? — голос Ані тремтів і зривався.