— Ой, націлуєшся ще на своєму віку! — кинула у відповідь директорка, ледь стримуючи сльозу, яка сама по-зрадницьки забриніла в очах.
Не встигла Аня повернутися до уроків, усе ще перев’язана в кількох місцях бинтами, із забороною займатися будь-якими фізичними вправами протягом цілого місяця, як зрозуміла, що світ її перевернувся, нехай не на всі сто вісімдесят, але принаймні на дев’яносто градусів.
— Привіт, Поль!
— Як почуваєшся?
— Доки ти хворіла, ми вивчали часові пояси. Хочеш, я поясню тобі про нульовий меридіан у Гринвічі? — линуло зусібіч.
Наймолодші крутилися навколо неї, мов круг квочки, а вертлява й непосидюча семилітка Зоя взагалі назвала Поль своєю сестрицею. Та й учителі зненацька стали виявляти більше поваги до новенької.
Лише Глорія саркастично кинула під час зустрічі, підморгуючи:
— Як тобі морфій? Ще вживаєш?
Аня не зважала. Після всього пережитого то було найменше зло. У їдальні вона стикнулася зі спокійною й урівноваженою Мірто — та привітно всміхнулася. Натомість Амелі мовчки пройшла повз, кидаючи оцінювальний погляд на бинти, що визирали з-під свіжого комплекту форми й нового — нарешті не зеленого — пальта Ані.
— Здається, тобі олії в голові побільшало. Дивуюся, що нашій принцесі Глорії вперше в житті спало на думку щось розумне, — випалила Амелі, коли троє артемід зустрілися у фехтувальному залі.
— Ба, несподівано хтось виявився не проти сина конюха, який тягає нам вози із сіном, — сказала Глорія, супроводжуючи слова широким жестом.
— Та досить вам собачитися! — не витримала грекиня Мірто зі своєю звичною флегматичною усмішкою. — Глорія подала ідею, ми з Амелі підтримали й допомогли. Ніхто не мав часу розмірковувати, розподіляти обов’язки та лаврові вінки. Ми врятували життя людині! Хіба не це головна місія «Артеміди» — боротися за справедливу справу?
Дівчата розійшлися по кутках, стискаючи в руках рапіри та поправляючи пояси на парусинових шароварах. Поступово залу наповнили інші учениці, зайшов вусатий викладач у трико, почався звичайний урок.
У той день артеміди навіть не підозрювали, куди всіх чотирьох приведе вчинок — такий спонтанний, інтуїтивний і по-справжньому геройський.
Сонце сідало за гори. Десь на полонині заграла трембіта. Скрипіли дошки та стукали молотки — це горяни з найближчого села наводили лад у дворі, прибираючи попіл і заколочуючи діри.
Аня сиділа на гойдалці, спостерігаючи, як робітники завершують працювати. Її нога шаркнула по траві й за щось зачепилася. «Колесо Фортуни» лежало там, де впало кілька днів тому. Дівчинці здалося, що на обличчі давньоримської богині грає ледь помітна усмішка. А може, не здалося? Може, сліпа Фортуна справді всміхнулась їй своїм дивним і таємничим усміхом?
23 Дервіші — мусульманські ченці або мандрівні проповідники.
24 Гаун — верхній одяг у пізньосередньовічній Європі.
Розділ п’ятий
Не всі пташки відлітають у вирій
Коли дівчатка-підлітки перетворюються з незграбних горобців і кволих сірих чапель на стрімких ластівок, погордих пав, а подеколи навіть орлиць, — писала в есе з французької Аня, — вони починають мріяти про побачення з молодими офіцерами, пишні бали, безсонні ночі й випадкові зустрічі в міському саду. Мріють про хорошу партію, яку зрештою підбере для них батечко. Не кривитиму душею, твердячи, що артеміди байдужі до кохання й усіх тих романтичних дрібничок, але очевидно, що жодна з нас не вважає одруження сенсом свого життя.
Коли артеміді виповнюється п’ятнадцять, вона чекає запрошення на першу практику. Це може бути рибацьке поселення чи трупа мандрівних циркачів, імператорський палац у Китаї чи хмарочос у центрі Мангеттена. Практика вчить нас пристосовуватися й звикати до життя за межами притулку, поміж звичайних людей. Кожна з нас має з’явитися, мов зірка, привертаючи до себе увагу перехожих, має зачаровувати, захоплювати, бути на видноті, не викликаючи підозр. Бо хіба прекрасна ружа-квітка може вколоти своїми шипами?
Так було останні двадцять років. Але світ змінюється. В Америці страйкують суфражистки, леді сідають за кермо автомобіля й курять цигарки. «Слабких» жінок дедалі частіше сприймають усерйоз, що шкодить нашій справі. Якщо ще кілька років тому розкішна й розумна жінка на балу не викликала нічого, окрім овацій, нині вона привертає дедалі більше цікавих поглядів — а чому це мадемуазель не на своєму традиційному місці? Щось із нею не так… Тому сам гер Фрідріх зауважив, що за сучасних умов традиції «Артеміди» потребують перегляду. Іноді краще заховатися й причаїтися, бути непримітною та сірою. Як я.