— Весело було? — буденно запитав гер Фрідріх, спираючись на костур, маківка якого була вирізьблена зі слонової кістки й мала форму лев’ячої голови.
Дівчата знічено потупилися.
— Ой, ви вже приїхали… — вихопилося в Амелі.
— Ми всього лише досліджували місто… — почала була виправдовуватися Глорія.
— Боюсь, ви проводили розвідку боєм. Як завжди, — похмуро озвався гер Фрідріх.
— А хіба не для того ви привезли нас сюди на практику? — не вгавала Глорія, беручись руки в боки.
— А хто вам сказав, що ви досі на практиці?! — Голос дідуся прокотився луною, та такий громовий, що холодок війнув спинами дівчат.
— Тобто?.. — самими губами прошепотіла Мірто. — Якщо ми не на практиці, то на нашому першому…
— …завданні, — закінчив її речення гер Фрідріх. — Хіба наказ «тихенько сидіти вдома й носа надвір не потикати» такий незрозумілий для вас?
Дівчата ззирнулися, а чоловік підійшов упритул до Глорії, принюхуючись до її дихання.
— Багато пили? Що ж, зараз перевіримо, хто випив більше. Ідіть, любі мої фрау, до підвалу. Ми з Олексою вже все для вас підготували.
Юначки, які ще чверть години тому були войовничими валькіріями8, глянули одна на одну й мовчки підкорилися старому. На ватяних ногах вони спустилися в підвал і тепер з острахом дивилися на мотузки, підвішені до стелі.
— Боже милий, що ж ви цього разу придумали? — жахнулася білявка.
— Хто з вас перша? Глоріє, ти забагато базікаєш. Іди, серце, сюди.
— Це ж непристойно — демонструвати спідню білизну перед незнайомцями, — повела оком на Олексу дівчина.
— Та коли тебе це зупиняло? Підвішуй, — наказав дід Олексі, і Глорія повисла догори дриґом, перехоплена попід щиколотки шкіряним ремінцем.
— Гер Фрідріх, справді, це вже занадто, — прошепотіла Амелі, розстібаючи верхній ґудзик закритої сукні.
Той лише змірив її важким поглядом і наказав Олексі:
— Ця наступна.
За кілька хвилин уже всі четверо висіли головою вниз, демонструючи спіднє й долаючи сильні потяги до блювоти.
— Підтримайте їм голови, як блюватимуть, пані Марто, — звернувся гер Фрідріх до економки, що без тіні емоцій спостерігала за подіями. — Я дуже сердитий. Дуже. Але що вдієш — назавтра вони всі потрібні мені живими.
Сказав і вийшов із підвалу, залишаючи дівчат у компанії дебелого Олекси й мовчазної пані.
1 Кафешантан — кав’ярня з естрадою для виступів переважно непристойного характеру; кабаре.
2 Жовтий квиток — ліцензія на проституцію.
3 Шато Лафіт — французьке вино, популярне в Російській імперії.
4 Смірна — місто в Малій Азії, сучасний Ізмір, Туреччина.
5 Вакації (заст.) — канікули. (Прим. ред.)
6 Бібіковський бульвар — нинішній бульвар Тараса Шевченка в Києві.
7 Галицький базар — нинішня площа Перемоги в Києві.
8 Валькірії — войовничі напівбогині в скандинавській міфології.
I
Les enfants n’ont ni passе́ ni avenir et, ce qui ne nous arrive guère, ils jouissent du prе́sent9.
Жан де Лабрюйєр10, Характери й звички нашого часу
9 У дітей немає ні минулого, ні майбутнього. Зате, на відміну від нас, дорослих, вони вміють користуватися теперішнім (фр.).
10 Жан де Лабрюйєр (1645–1696) — французький письменник-мораліст.
Розділ перший
Невдала відпустка гера Фрідріха
Зима 1907 року була для гера Фрідріха часом відпустки, яку він сам собі організував. Такі відпустки він улаштовував украй рідко, бо просто не вмів відлежуватися під єгипетськими пальмами чи бодай півгодини всидіти в кав’ярні на Французькій Рив’єрі. Але похилий вік давався взнаки, суглоби боліли, а голова ладна була от-от вибухнути від сотні думок, завдань, планів і алгоритмів.
Йому радили податися в Будапешт на води11 чи пожити кілька тижнів у буддійському храмі в Гімалаях, але гер Фрідріх уперто обрав Київ. По-перше, відносно недалеко від притулку: сів собі на потяг у Радивилові, а встав на київському вокзалі. Ну, а по-друге, подейкували, що в гера Фрідріха в Києві лишилась пасія. Звісно, ніхто про це не говорив прилюдно, а якщо хто в притулку й згадував, то хіба що жартома.
Узагалі гер Фрідріх був настільки далекий від романтики, наскільки це можна було уявити. Сухенький дідок зі срібними шевелюрою, бакенбардами й вусами та завжди чисто виголеним підборіддям, набундючений і строгий, міг бути ким завгодно, та лише не коханцем. Так думали викладачі й учениці, проводжаючи його сани, що рухалися засніженою лісовою дорогою в напрямку залізничного вокзалу.