Вогонь на «Годлінґу» вщухав, проте армадці не встигли загасити його повністю.
Белліс учепилася руками в підвіконня. Вона бачила, як крізь вікна фабричного корабля промайнули тіні. Бачила щось усередині.
Із усіх районів міста прибували озброєні пірати.
Вони зайняли позиції, перевіряючи зброю та групуючись біля мостів, що ведуть до «Годлінґа».
Щось метнулося із задимленого містка фабричного корабля: струмінь, вирвавшись, збурив повітря і вдарив по дерев'яній щоглі шхуни трохи позаду «Годлінґа».
Збуджені частинки закружляли навколо щогли і просочилися в неї. Белліс здивовано охнула. Щогла плавилася, наче віск, великий дерев'яний стовп гнувся, мовби змія, деревина обпливала і сповзала, пошипуючи, вниз, лишаючи по собі пухирчасту реальність, крізь яку Белліс уловила проблиски порожнечі. Складки плавленої деревини сповзали на залюднену палубу, як отруйний мул.
Утер Доул вказував мечем групі кактів, щоб ті зі своїми шакрілуками йшли до вікон «Годлінґа», коли десь з іншого боку фабричного корабля піднявся хор криків. Белліс бачила, як люди внизу переводять туди погляд, як вираз жаху і здивування вражає кожне лице, ніби вірус.
Щось наближалося з корми міста, мчало на піратів, щось, чого Белліс ще не могла бачити. Вона уздріла, як озброєні групи розділилися — частина повернулася назустріч новій загрозі, пронизана жахом. Белліс побігла з кімнати на палубу, щоби роздивитися ближче.
На «Ґранд Ості» панувало сум'яття. Містки все ще охороняли знервовані патрулі. Вони, не маючи чітких наказів, у розпачі стежили за бурею стріл і снарядів, що летіли на «Годлінґ». Пірати поспішали з «Ґранд Оста» на допомогу товаришам.
Белліс підбігла до краю палуби, мимо містка, ховаючись у темряві її приміщень. Вона була на рівні дахів Армади. Хотіла з'ясувати, що коїться в місті.
На «Годлінґ» і все, що на ньому було, повалив вогонь. Невидний ворог сипав химерними вбивчими тавматургічними снарядами, як феєрверками, розчиняючи матерію довколишніх суден і самих армадців. Але за сусідніми суднами Белліс розгледіла невиразний другий фронт, що ширився вглиб міста. Вона бачила недисципліновані, хаотичні атаки, чула раптові стакато стрілянини.
Нові напасники наблизилися до тісного клубка човнів під нею, де більша частина йоменів Гарватера чекала моменту, щоби повернути собі «Годлінґ». Белліс раптом побачила, хто саме розпочав другий штурм, зсередини міста. Війська Гарватера оточували вампіри Сухої Паді.
Белліс роззирнулася, затуливши рукою рот і важко дихаючи. Вона не розуміла, що бачить — якийсь крах довіри, якусь помсту? Повстання на чолі з Бруколаком?
Не поспівала очима за вампірами — ті маяли по місту, як примари. Вони збиралися, розпорошувалися, перегруповувалися й рухалися з нелюдською швидкістю.
Вампіри зі страхітливою грацією спускалися в який-небудь глухий завулок, де на них могли напасти хіба п'ять-шість чи сім бійців водночас, і розправлялися з ними із жаскою, звірячою жорстокістю, протикаючи горла твердими, як роги, кігтями, з диким гарчанням шматуючи хижими зубами, поки їхні підборіддя не лисніли від крові та слини. А тоді перескакували через знекровлені тіла на якийсь бетонний блок, міст чи руїну й, мов ящірки, щезали з виду.
Белліс не могла розгледіти, скільки їх усього. Куди не глянь — бої, але гарватерські війська вона бачила чітко.
Вона зметикувала, що Утер Доул зосередив увагу на вампірах. Розштовхавши людей по дорозі, він забіг на палубу «Ґранд Оста» й звідти узявся стежити за перебігом боїв. Крутився на всі боки й викрикував накази, скеровував підкріплення в різні зони битви. Тоді кинувся до корми давнього військового тримарана біля «Ґранд Оста», оброслого цегляними хатами, де через гущавину потріпаної білизни Белліс угледіла жорстоку сутичку.
Бій точився за добрі дві сотні футів од неї, але Доула вона не могла не помітити. Бачила, як він зісковзнув по крутому містку вниз і на бігу вихопив Можливий меч, що замерехтів, стаючи тисячами примарних мечів водночас, а потім щез за напнутим простирадлом, немов те його проковтнуло. Воно затріпотіло на вітрі, й поза цим Белліс могла почути якісь інші звуки.
Білосніжну тканину забризкало червоним.
Простирадло смикнулося двічі, мовби від нанесених ран, а потім розірвалося посередині, коли на нього впало тіло, вчепившись у тканину зведеними в передсмертній судомі руками, заливши простирадло кров'ю, й те, наче саван, закрило всю сцену позаду. Доул стояв серед юрби поранених, а ті свистіли й викрикували щось радісне, копаючи ногами сповитий у простирадло труп вампіра.
Тріумф тривав недовго. Тавматургічна енергія порскала на «Годлінґ», як гаряча олія, і дерево й метал довкола чоловіків та жінок почав обпливати і сповзати. Утер Доул червоним від крові мечем скерував змучених бійців, які бігли з човна.
Той вампір — не єдиний полеглий. Більшість боїв Белліс не було видно — їх заступали мощені вулиці, будмайданчики, крани й порослі крислатими деревами алеї, але час од часу їй здавалося, ніби вона бачила ще кілька тіл мертвих вампірів. Ті були страшенно прудкі та сильні й лишали по собі слід з безкровних тіл, але їх переважали чисельністю.
Тіні й виступи міської архітектури були їм за союзників, проте кожної з граду куль і кожного удару меча уникнути не могли. І хоча ці рани не були для них смертельними, як для людей, вони завдавали болю та уповільнювали вампірів. І неминуче були місця, де банда нажаханих піратів оточувала одну з прудких фігур та зносила їй голову з плечей або сікла настільки безжально, що навіть надприродна здатність вампірів до регенерації не могла відновити потрощені кістки й пошатковані нутрощі.
Атаку самих вампірів ще можна було якось стримати, але занадто багато гарватерських бійців боролися з невидимим ворогом на «Годлінґу».
На воду спустили низькі човники з гарматами й вогнеметами на палубах. Вони мчали через невеличку бухту до фабричного корабля, щоб оточити його і прикрити з усіх боків.
Та у воді довкола «Годлінґа» виринали тіні.
Море світилося сяйвом пожеж та стрілянини, а за кілька футів Белліс могла розгледіти обриси істот під водою. Одутлі тіла, як мішки гнилого м'яса, злі маленькі свинячі очиці, недорозвинені обрубки-плавники. Широко роззяплені роти щирилися нерівними футовими зубиськами із напівпрозорих хрящових тканин.
Вони зі страшенною швидкістю розтинали воду. «Що воно в Джаббера таке? — подумала Белліс. — Як Бруколакові удається їх контролювати? Що він накоїв?» Підійшли нові бійці, вистрілили залпом снарядів, й істоти знову щезли в морі.
Але коли човники підібралися ближче й чоловіки перехилилися через борт та прицілилися, щось мигнуло з моря — плеснула хвиля, блиснули зуби й чоловіки пішли під воду.
Армаду рвало на шматки. На межі Сухої паді й Гарватера Белліс побачила мерехтіння полум'я, звідти долинули постріли. Наближався людський натовп, і між ними та мореплавцями Гарватера точилися невпинні бої. Тепер це вже було не місто проти вампірів — у міру того, як ширилися новини про повстання, на бої вийшли ті, хто виступав проти планів Коханців. Хотчі били людей голками, дебелі какти сходилися між собою в жорстокій борні.
У боях не було ніякого плану. Місто палало. Над головами панічно шугали дирижаблі. Над усім цим височів «Ґранд Ост». Темний залізний корпус корабля все ще залишався порожнім.
До Белліс повільно, мов крізь туман, дійшло, що це дивно. Вона поглянула на трирему під собою. Мотузяний трап, який з'єднував її з «Ґранд Остом», був розірваний, і так само інший місток наступного корабля.
Вона припала до стіни, обережно підібралася вперед і визирнула з густої тіні на головну палубу Три тьмяні постаті рухалися з вампірською швидкістю, перерубуючи ланцюги й вузли, що прив'язували містки до корабля. Ось вони перерізали одне таке кріплення, і місток полетів у воду, кінець його ляскав борт судна, до якого він був приєднаний, а тіні переходили до наступного і до наступного.
Белліс стало тісно у грудях. Вампіри відрізали її від міста. Вона притулилася до стіни й не могла поворухнутися, немов обросла крижаною кіркою.