Притулившись до стіни і сповзаючи вниз, Белліс упала стегнами й задом у воду. Вона немов заніміла, пройнята хвилею дрожу. Не плакала, але коли тілом розсіявся адреналін, зайшлася хрипким звірячим виттям, абсолютно безконтрольним, а потім виблювала, коли весь накопичений страх вилетів назовні.
Сиділа так ще тривалий час.
Десь у ночі, в холоді й пітьмі глибоких вод був Силас Фенек. Його кудись тягнуть. На допит чи немислиме покарання. Живого.
Белліс знадобився довгий час, щоби повернутися з тюремних підвалів «Ґранд Оста» тією ж дорогою, якою вона сюди прийшла. Вперто йшла далі, шкіру ятрила довга, шкарубка від солі спідниця. Жінка старалася ні про що не думати. Вона ще ніколи в житті так не втомлювалася й не мерзла.
Коли нарешті вийшла у нічне повітря, згори легенько погойдувалися снасті та величезні залізні щогли, й вона відчула якийсь тупий подив, що все було так, як було, що все на місці.
Вона стояла сама. Усе ще лунали крики й гуготіння вогню, але десь іздалеку.
Повільно дибаючи, Белліс задихано дібралася до краю човна і притулилася щокою до поруччя, заплющивши очі. Піднявши голову, зрозуміла, що дивиться на «Годлінґ». Обриси тлустого корабля повільно прийшли у фокус. Пожежі на його борту вщухли.
Із-поза стін судна не порскали струмені дивних енергій. Не було глибоководних чудовиськ, котрі охороняли його, як рів. На його палубах снували чоловіки й жінки — без поспіху, але втомлено і зневірено.
Вона побачила, як хвилі обхлюпують краї міста, і з чутливістю, котра розвинулася в ній без її знаття, Белліс зрозуміла, що Армада знову рухається.
Дуже повільно, ще не швидше, ніж коли його тягнула маса буксирів, місто сунуло вперед. Аванк рухався, біль від його рани відступав.
Ґринділи щезли.
(а Силас живий)
Учепившись за перила, Белліс пішла до носа «Ґранд Оста» й, обійшовши низку приземкуватих кают, почула звуки. Попереду були люди.
Зупинившись, вона кинула оком на Гарватер, Суху Падь, Джгур і Книжкове містечко. Шум боротьби стих. Уже не було чутно тупоту юрби, невтомного стрекоту пострілів. Лише кілька хрипких криків і поодинокі сутички.
Війна втихала. Повстання закінчилося.
Вона не чула врочистих промов повстанців чи влади, ніщо довкола не натякало на те, хто переміг. І все ж чомусь, обігнувши останню стіну й побачивши сцену на баці «Ґранд Оста», Белліс зовсім не здивувалася.
По краях палуби стояли похмурі чоловіки та жінки усіх рас, поранені й закривавлені. Усі тримали в руках зброю.
Перед ними лежала маса трупів. Багато тіл були вщент понівечені, їхні груди розпанахані, випалені або випотрошені. Більшість обезголовлені; голови тут і там встилали землю: роззяплені роти, ікла, зміїні язики.
Вампіри. Десятки вампірів. Переможені. Страчені й покарані. Коли зі зникненням таємничих союзників баланс сил змінився, спонтанні заворушення на підтримку вампірів розгублено заглохли. Ця авантюра була приречена — без підтримки людей їхнього власного району, без повстанського руху. Зрештою бійці Гарватера втратили страх, і їх уже було не залякати.
Над головою щось слабко ворушилося. Піднявши очі на найвищу щоглу «Ґранд Оста», Белліс здригнулася. «А... он коли це все закінчилося. Після поразки солдатів Сухої Паді. Після того вони не могли перемогти. Коли нагорі замаяв цей жаский вимпел, страх, що вони навіяли, розсіявся, мов луна».
Із ногами й руками, туго прив'язаними товстими мотками мотузки, з висолопленим, як у мертвої тварини язиком, із закривавленими зубами й губами за десять футів від палуби на щоглі висів розіпнутий Бруколак.
45
Коли благословилося на світ, Бруколак знайшов у собі сили закричати.
Сонце випалювало його. Вампір заплющив очі, марно трясучи головою й намагаючись заховати очі від світла. Шкіра почала репатися, немов на неї вилили їдкий хемікат. Вічно бліде обличчя спалахнуло червоним і взялося гнійними пухирями під світлом дня.
Він тріпався там, як викинута на берег рибина. Сили повільно покидали його, а з горла вихоплювалися зболені зойки.
Бруколак був сильний — сонце не могло відразу вбити його, зате могло ослабити, а найбільше — завдати нещадного болю. Через дві години по світанку він уже не міг видати і звуку. Слина й отрута скрапували, роз'їдаючи палубу.
Сонячне світло також випалювало плоть полеглих вампірів. Сонце піднімалося, й десятки закляклих понівечених тіл бралися пухирями. Надвечір їх змели в купу й викинули у море.
Темрява опустилася на змучену Бруколакову шкіру, як бальзам. Біль потиху вщухав, і він розліпив залиті слизом та гноєм очі. Його тіло почало відновлюватися, але опіки були сильними, й тільки майже по півночі він знайшов сили заговорити.
На його хрипкі крики ніхто не звертав уваги. Ніхто не підійшов оглянути його рани, нагодувати. Потерплі кінцівки немов закостеніли від болю.
Усю ніч він молив про допомогу чи милосердя, пробував кидатися погрозами, але його слова переходили у відчайдушний тваринний рев. Тим часом текли мляво години, і він побачив, як на сході рідшає нічна пітьма.
Бруколак лише почав заживати. Його рани були ще геть свіжі, коли сонце дотяглося і заходилося обмацувати їх садистськими пальцями, і, наче покрутилося зубчасте колесо у якомусь бездоганному двигуні, знову почався день.
Настала пора неспішного прибирання. Бригади розійшлися по майже остиглому після пожеж «Годлінґу» оцінити масштаби завданої шкоди й поглянути, що ще можна врятувати.
Цілі кімнати та коридори поплавило вогнем, їхні краї оплили. Було багато тіл: якісь цілі, якісь по-різному понівечені.
Через увесь Гарватер та на межі сусідніх районів тяглася низка битого скла, дірок від куль і калюж крові у ринвах. Усі знайдені уламки змітали докупи та вивозили на фабрики й ливарні на переробку чи переплавку.
Лоялісти Гарватера патрулювали вулиці. Баск і Кергауз мовчали, їхні правителі нічого не знали про заколот і чекали, паралізовані, спостерігаючи за ним, ретельно оцінюючи сили, готові об'єднатися проти переможеного Гарватера. Але вампіри зазнали поразки. Правителі Баска і Кергауза притихли у страху перед Коханцями.
Генерал Шаддлера був мертвий, його вбили вампіри, які тримали його в заручниках. Вони запанікували, почувши, що їхнього правителя захопили в полон. Вампіри були вбиті, своєю чергою, великою ціною для струпарів. Стіни Барроу-голу спотворили великі темно-червоні скульптури, де розбризкувалася кров струпарів.
Ніхто точно не знав, скільки вампірів становили військо Бруколака, і ніхто не був точно впевнений, скільки з них загинуло. Без сумніву, деякі вижили. Переможені, вони, мабуть, забилися в підпілля, стали непримітними новими громадянами. Пересиджують опалу в руїнах, ночують у дешевих нічліжках. Невидимі.
Тепер їм треба було бути дуже обережними під час годування. Вампірам доведеться бути ретельними у виборі, стриманими й по-звірячому жорстокими — жодна жертва не могла піти від них живою. Бо якщо їх знайдуть — а їх знайдуть, як клялися екіпажі Гарватера, — їх уб'ють.
Страх перед ними щез.
А тим часом головний зрадник, сам Бруколак був розіпнутий на металевому хресті, поволі зсихався й помирав від голоду.
Аванк продовжив свій бездумний, млявий рух. Усе ще повільний і уривчастий. Він волочив місто, то прискорюючись, то стишуючи хід, але так і не зміг сягти швидкості, з якою йшов раніше.
Минали дні й години, і штурмани прийшли до висновку, що рани звіра, отримані за таємних обставин, відомих тільки тісному колу армадців, не гояться. Аванк стікав кров'ю і незмінно слабшав.
На громадян Сухої Паді не відкрили полювання — Коханці коротко оголосили їх невинними у злочині їхніх правителів. Бунтівникам навіть оголосила амністію. Це був хаотичний час, усіма правили Коханці, ніхто не знав, що відбувається, всюди плутанина — саме пора з'єднати місто, а не шукати винуватих.
Усе ж патрулі гарватерських йоменів та озброєні громадяни були найбільшими і найкраще озброєними групами в Сухій Паді. А місцеві обурено спостерігали за ними з порогів, ховаючи синці й рани, геть не довіряючи милості Коханців.