Таннер більше не плавав, тільки щодня ходив помочити ноги. Він боявся занурюватися надовго. Звуки та вогні з-під води були настільки чіткими, що їх бачили і чули нагорі.
Інколи мимо Армади пропливали згустки якихось напіврозумних водоростей, а бувало, на хвилях гойдалися інші форми, що мали вигляд водночас органічних і штучних.
Бруколак борсався на хресті й не вмирав. Палуба під ним рясніла плямами його виділень.
Белліс бродила палубами та коридорами «Ґранд Оста», й серед міського шуму їй раптом вчулися слабкі звуки музики. Їх важко було простежити — вони розсіювалися в частотах, чутні у різні проміжки часу й у різних місцях. Белліс напружила слух, вихоплюючи їх уривками. Музика була тривожна й невладна: павутиння півтонів та мінорних акордів, мінливих ритмів. Панахида, накладена на струни. Коли наступного вечора вона почула її ще раз, то була майже певна, що звук долинав із кімнати Утера Доула.
Чим далі орав море аванк, тим частіше траплялися дивні течії в морі, всіляке сміття на хвилях і незвичні події на борту Армади. Коли на п'ятий день після заколоту вранці хтось помітив, що за кілька миль від міста на хвилях гойдається якась річ, ніхто не здивувався. Але коли на неї скерували телескопи, місто вибухнуло какофонією схвильованих криків. Дозорці на «Ґранд Ості» гаркали щось людям унизу, а потім оббігали кімнату за кімнатою в пошуках Коханців.
Чутка облетіла кожен район міста зі жахною швидкістю, і на кормовій частині Джгура зібралося немало народу. Над головами людей, над підступними потоками вилетів аеростат. Він погнав до плями, що погойдувалася на хвилях усе ближче до міста. Люди пильно вглядалися у неї, передаючи одне одному телескопи і здивовано бурмочучи, коли ставали чіткішими контури з'яви.
Припавши до обтріпаного плоту з дощок і вохристої парусини, піднімав утомлений погляд на свій дім какт-ренегат Гедріґал.
— Тягніть його сюди!
— Що сталося?
— Ти де був, Геде?
— Та ведіть же його сюди, щоб вас!
Тільки-но стало зрозуміло, що дирижабль, який пішов за ним, повертається до «Ґранд Оста», почулися гнівні вигуки. Купки людей намагалися перебратися з будь-якого судна, на котрому вони стояли, через запруджені вулиці до дирижабля. Юрби в сум'ятті наштовхувалися одна на одну.
Белліс спостерігала за біготнею з вікна, серце її гуготіло від передчуття. Сама не розуміючи своїх дій, вона разом з потоком людей посунула до флагмана. До бака пароплава Белліс дісталася ще до того, як дирижабль пройшов достатньо низько, щоби хтось із пасажирів міг висадитися. Довкола Утера Доула та Коханців зібрався натовп прихильників. Усі чекали.
Белліс приєдналася до юрби, люди штовхалися й напирали на йоменів, намагаючись видивитися какта.
— Гедріґале! — гукали вони. — Що, бляха, трапилося?
Натовп вибухнув ревом, коли він вийшов із дирижабля, сухий і змарнілий, але його хутко оточили озброєні люди. Маленька група на чолі з Доулом та Коханцями пішла до дверей, що вели на нижні палуби.
— Розкажи! — настійні крики зростали і лунали вже загрозливо. — Він один із нас, верніть його.
Вартові нервували під натиском армадців, міцно притискаючи до себе кременівки. Спереду в натовпі Белліс побачила Анджевіну й Таннера Сака.
Вигулькнула похилена голова Гедріґала, вибілена сонцем; колючки на тілі какта були пожовклі й обламані. Він окинув оком зібрання містян, які витріщалися на нього й жадібно тягнули до нього руки.
— Як ви усі взагалі тут? — ревнув він. — Ви мертві, я бачив усіх вас мертвими...
На секунду запала ошелешена тиша, яка вже наступної миті вибухнула какофонією звуків. Натовп знову почав напирати, і йомени відтісняли їх назад. Зависла зловісна тиша.
Белліс побачила, як Утер Доул відвів Коханців убік, щось сказав їм різким шепотом і вказав на двері. Коханець кивнув і виступив наперед, простягнувши руки до людей.
— Армадці! — крикнув. — Зачекайте, заради богів!
У голосі його чулася злість. Позаду нього, немов у гарячці, знову загорлав Гедріґал: «Ви мертві, ви всі мертві!» Йомени почали штовхати його до дверей і зашипіли від болю — колючки какта вражали шкіру.
— Ніхто з нас не знає, що там сталося, — сказав Коханець. — Але погляньте на нього — він же хворий, він ледве стоїть на ногах. Ми відведемо його вниз, у нашу каюту, подалі від усього — хай відпочине й одужає.
Клекочучи від невдоволення, Коханець відійшов туди, де в руках йоменів обім'як Гедріґал. Утер Доул окинув натовп швидким уважним поглядом.
— Неправильно це! — раптом гукнув хтось, випхавшись наперед. Це був Таннер Сак. — Гед! Він мій друг, а Джаббер зна, що ви там з ним зробите.
Довкола залунали схвальні вигуки, але запал натовпу втихав. Бурмочучи прокляття й лайку, ніхто все ж не спробував піти за ними чи перехопити Гедріґала з Коханцями. Занадто все було непевно.
Белліс упіймала на собі пильний погляд Утера Доула.
— Це неправильної — загорлав Таннер. Жили на лобі й шиї чоловіка понадувалися, коли вони зайшли в двері й за ними зімкнувся ряд охоронців.
Утер Доул не відводив з Белліс очей, і та поглянула на нього, ніяково їжачись під його поглядом.
— Він мій друг, — сказав Таннер. — Я маю право, право почути, що він скаже...
Тієї миті, коли він говорив, сталося щось надзвичайне.
Поки Таннер заявляв своє право почути Гедріґала, Белліс, загіпнотизована незмигним поглядом Доула, побачила, як очі його судомно розширилися мало не зі сексуальною чуттєвістю. Вона, немов у ступорі, помітила, як він на якийсь дюйм схилив голову, наче у запрошенні чи згоді.
Доул пильно дивився на неї, навіть коли Коханці вже йшли коридором, і задкував за ними, не відводячи від неї пильного погляду, а потім легенько вигнув брови, немов натякаючи на щось, і зник за дверима.
«Боги мої».
У Белліс було таке відчуття, наче її вдарили прицільно у сонячне сплетіння.
На неї накочувала велетенська хвиля прозріння — Белліс із захватом завважила всі шари маніпуляції, жертвою яких стала. Лише тепер зрозуміла, як майстерно скористалися нею, як її обманювали, підтримували, а потім зрадили.
Вона все ще практично нічого не розуміла з того, що відбувається навколо неї, що було заплановано і що ще чекати, але дещо вона зрозуміла — з раптовою покірністю.
Її власне місце. Стільки всього, стільки планів, стільки зусиль було витрачено, щоб цього моменту привести її до цього місця, щоб вона почула ті слова, які почула. Все зійшлося в одне тут і зараз і стало ясно як день.
І у своєму здивуванні, зачудуванні та у приниженні, й незважаючи на свій гнів, відчуваючи, що вона танцювала, як маріонетка до відведеної їй точки, Белліс низько схилила голову й опанувала себе, знаючи, що в неї є ще одна справа, якщо вона хоче домогтися бажаних змін, і знаючи, що не буде ганити себе за помсту, і що зробить це.
— Таннере, — покликала вона, поки той лютував, лаявся і сперечався, перекрикуючи більшість, яка переконувала його, що він занадто бурхливо реагує, що Коханці знають, що роблять.
Він замовк і втупився у неї в сердитому подиві. Вона поманила його рукою.
— Таннере, — сказала тихо. — Я згодна з тобою, Таннере. Думаю, ти маєш повне право почути, що він скаже там, у каюті Коханців. Ходімо.
Вона з легкістю знайшла шлях через порожні коридори «Ґранд Оста». Охоронці розміщувалися в точках, де хтось міг пробитися до кімнати Коханців, у самому низу човна. Але тільки в тих коридорах, і якраз туди Белліс із Таннером і не підуть.
Белліс провела його іншими проходами, які дуже добре вивчила протягом тижнів того, що вважала не чим іншим, як своїм збоченням.