Армада бродила океанами Бас-Лаґу маршрутами, продиктованими піратством, торгівлею, сільським господарством, безпекою та іншими, туманнішими чинниками.
Мінливий клімат міста був важким для рослинної природи. Флора й фауна Армади виживали завдяки тавматургії й чистому везінню. Багатовікова селекція допомогла вивести витривалі сорти, які росли швидко і могли розвиватись у широкому діапазоні температур. Врожаї збирали нерегулярно.
Сільськогосподарські угіддя розкинулися на палубах під штучним освітленням. У давніх трюмах розмістилися грибні плантації та гучні, смердючі загони, напхані поколіннями жилавих тварин, виведених за допомогою інбридингу. Під містом розкинулися клітки з усілякою рибою й ракоподібними, а поруч на спеціальних плотах росли водорості, їстівні фукуси й таке інше.
Минали дні, й Таннеру дедалі легше давалася сіль, тож він почав проводити більше часу з колегами. Вони завалювалися в паби і гральні зали у глибині доків Базиліо. До них інколи приєднувався Шекель, тішачись компанії дорослих дядьків, але частіше він сам-один вирушав до «Кастора».
Таннер знав, що хлопець ходив до жінки Анджевіни, яку Таннер ще не зустрічав. Вона була чи то слугою, чи охоронцем капітана Тінтіннабулума. Шекель із підлітковим захватом розповідав йому про неї, збиваючись і затинаючись, а Таннер усміхнено й поблажливо слухав, з ностальгією пригадуючи себе в його віці.
Шекель проводив усе більше часу з дивними, завжди зайнятими чимось мисливцями, які жили на «Касторі». Одного разу Таннер прийшов його шукати.
Спустившись під палубу, Таннер пройшов у чистий темний коридор кают, на кожних дверях було ім'я: МОДИСТ, ФАБЕР, АРҐЕНТАРІУС. Кімнати супутників Тінтіннабулума.
Шекеля побачив у їдальні, з Анджевіною.
Таннер був шокований.
Він прикинув, що жінці десь під тридцять, і вона була з Пороблених.
Цього Шекель йому не розповідав.
Трохи нижче стегон ноги Анджевіни закінчувалися. Вона стриміла, мов якась дивна фігурка на носі корабля, з маленького візка на паровій тязі — важкої гусеничної конструкції, наповненої коксом і дровами.
Анджевіна не могла бути місцевою, зрозумів Таннер. Таке Поробництво було занадто суворим, надто химерним, неефективним та жорстоким, щоб його застосували за будь-що, крім покарання.
Він відчув до жінки мимовільну симпатію за те, що мириться з набридливістю хлопця. Тоді побачив, як напружено вона розмовляє зі Шекелем, як нахилилася до нього (під химерним кутом через важкий транспортний засіб під нею), як дивиться у вічі йому. І Таннер зупинився, укотре шокований.
Таннер залишив Шекеля його Анджевіні. Він не питав, що відбувається. Шекель, потрапивши в несподіваний новий вир почуттів, поводився наче гібрид дитини і дорослого чоловіка, то вихваляючись та хизуючись, то бродив тихий і охоплений сумбуром емоцій. Із тих дрібниць, які Таннер устиг почути, він знав, що Анджевіну завербували десять років тому. Як і «Терпсихору», її корабель захопили на шляху до Нова Есперіуму. Вона була теж із Нового Кробузона.
Коли Шекель приходив додому, в крихітну квартирку на краю старого фабричного корабля, Таннеру було заздрісно, а потім соромно. Він вирішив триматися за того, як тільки міг, але відпустити його, коли тому було це потрібно.
Таннер намагався заповнити вакуум, шукаючи нових друзів. Серед робітників доків панував сильний дух товариськості. Вирішив приєднатися до їхніх масних жартів та ігор.
Вони потягнулися до нього, прийняли у своє коло, розповідаючи всілякі байки та історії.
Присутність у компанії новака давала привід вихвалятися переказами та чутками, які всі вони чули раніше. Один із них згадував мертві моря, або киплячі припливи, або царя мурен, а потім звертався до Таннера: «Ти ж, певно, й не чув про мертві моря, Таннере. Я тобі розкажу...»
Таннер Сак почув від них найдивніші історії морів Бас-Лаґу, а також легенди про піратське місто і про Гарватер. Він чув про жахливі бурі та шторми, що пережила Армада, причину шрамів на обличчях Коханців, про те, як Утер Доул зламав код можливості й знайшов непереможний меч.
Він приєднувався до урочистостей з тої чи іншої щасливої нагоди — одруження, народження, вдалої гри у карти. І з приводу сумних нагод теж. Коли в аварії на доках у жінки-какти стесало руку відламком склянки, Таннер скинувся, скільки міг нашкребти очей і прапорів, разом з усіма. А одного разу весь квартал був у жалобі через звістку про те, що гарватерівський корабель, «Загроза Маґди», пішов на дно біля протоки Вогняна Вода. Таннер тужив разом з усіма, і його смуток був щирий.
Але хоча йому подобалися товариші по службі, а корчми та гулянки були приємним способом провести вечір, заразом і підтягнути своє знання солі, його непокоїла постійна дивна атмосфера напіввизнаного змовництва. І він ніяк не міг розгадати, в чім же тут річ.
Були певні таємниці, які підкидала робота підводного інженера. Що то за тіні, які він іноді бачив за туго припнутими акулами-охоронцями, нечіткими через завісу якихось, очевидно, чар? Якою була мета ремонтних робіт, що він і його колеги щодня виконували? Що за субстанцію висмоктувала з морського дна на глибині тисяч футів викрадена установка «Сорго», яку вони так оберігали? Таннер багато разів проводив оком її тлусту сегментовану трубу, котра опускалася на таку глибину, що забивало памороки.
Яка природа цього проекту, на котрий натякали кивки й загадкові зауваження? Що за план лежить в основі усіх їхніх зусиль, про який ніхто не хоче говорити відкрито, але про який усе ж дещо та знають, а дехто недомовками натякав, що розуміє його суть?
Щось велике й вагоме крилося за діяльністю Гарватера, і Таннер Сак поки не знав, що саме. Він підозрював, що всі його нові товариші знають приблизно стільки ж, але все ж відчував себе виключеним зі спільноти, заснованої на брехні, змовах та лицемірстві.
Іноді до нього доходили історії про інших пасажирів, членів екіпажу чи ув'язнених «Терпсихори». Шекель розповів йому про Колдвин у бібліотеці. Йоганнеса Тиарфлая він бачив сам — той відвідав доки з якоюсь таємною групою, усі щось занотовували у блокноти і стиха мурмотіли між собою. Якась частина Таннера з гіркотою подумала, що швидко ж чини перевзулися, що, поки він тут сраку рве під водою, якийсь джентльмен спостерігає собі за чимось, відзначає щось у своїх табличках та обсмикує на собі жилетку.
Гедріґал, беземоційний какт, пілот на «Зарозумілості», розповів Таннеру про людину, яку звали Фенч, також із «Терпсихори», котрий досить-таки часто навідувався до доків («Ти його знаєш?» — запитав Гедріґал, а Таннер похитав головою: занадто довго й нудно пояснювати, що він нікого поза своїм трюмом і не знав). Фенч — славний чоловік, сказав Гедріґал, з ним можна поговорити; він, здавалося, знав уже всіх на кораблі, вельми обізнаний про людей, як-от король Фрідріх та Бруколак.
Гедріґал говорив про це все з таким байдужим виглядом, який нагадував Таннеру про Тінтіннабулума. Гедріґал був одним із тих, хто ніби обов'язково щось про щось знає, але обговорювати це не буде. Таннеру здалося, що їхній зародковій дружбі настане кінець, якщо він спитає його прямо.
Таннер узяв собі за звичку прогулянки вечірнім містом.
Він блукав, оточений шумом води та кораблів, усотуючи запах моря. Під місяцем та його сяючими дочками, світло котрих розсіювалося крізь тонку плівку хмаровиння, Таннер енергійно походжав по краю бухти, де стояла мовчазна тепер «Сорго». Він пройшов мимо помешкання лангустів, підвішеного напівзатопленого кліпера, ніс якого стримів, наче айсберг. Таннер піднявся критим мостом до корми величезного «Ґранд Оста», потупивши очі, коли минав кількох інших нічних гуляк і робітників із нічної зміни.
Канатним містком — і до правого борту Гарватера. Над головою неспішно ковзав освітлений дирижабль, неподалік пролунав клаксон, а на тлі гупав паровий молоток (нічна зміна, певно, працює), і звук цей на мить так нагадав Новий Кробузон, що від якогось невідомого почуття стиналося серце.