Таннер загубився в лабіринті старих кораблів і надбудов.
Йому здалося, що він бачить швидкоплинні та випадкові плями світла під водою: тривожне блимання біолюмінесцентного планктону. Здавалося, ніби на згуки міста іноді відповідає, за милі звідси, щось велике, дуже далеке і живе.
Він попетлював у напрямку Кергауса та доків Морського їжака. Внизу гуркотав прибій, накочуючи на вологу від цвілі й білу від солі напіврозвалену цегляну стіну. Високі стіни та вікна, багато розбитих, поміж старих перегородок і кожухів двигунів звиваються провулки головних вулиць. Сміття на закинутих дау. На парапетах і гакабортах тріпочуть на холодному вітрі рвані лишки плакатів. Крикливими кольорами чорнила з кальмарів та молюсків або й узагалі краденого атраменту нагадували про якихось політиків чи розваги.
Мимо нього м'яко ступали коти.
Місто зрушилось і виправило курс, а невтомний флот пароплавів попереду Армади тягнув їхній дім кудись, туго напнувши ланцюги.
Таннер стояв у тиші, дивлячись на старі вежі, сильвети шиферних покрівель, димарів, фабричних дахів та дерев. За вузькою смужкою води, розітнутої сільцем із блокшивів, блищали вогні у каютах човнів, що повернулися з берегів, про які Таннер Сак нічого не знав. Інші теж взиралися в ніч.
(— Ти коли-небудь трахався? — спитала вона, і Шекель мимохіть згадав усе, що не дуже кортіло згадувати. Пороблені жінки в темряві смердючої «Терпсихори», які приймали в себе його невмілий член за не дуже й зайвий кусник хліба. Ті, кого нагинали матроси, хотіли вони того чи ні (усі чоловіки свистіли йому, мовляв, приєднуйся), і двічі він сам (один раз удав, що кінчив, і хутенько втік, наляканий її криками) й одного разу вже по-справжньому ввійшов і закінчив у жінку, хоч та плакала й упиралася. А до них були дівчата в завулках Кіптявого Закруту, і хлопці (як він), які показували одне одному, що в них у трусах, їхні транзакції були чимось середнім між бартером і сексом, знущаннями та грою. Шекель відкрив було рот, щоб відповісти, але слова не йшли, і вона побачила, перервала його (милосердно з її боку) і сказала: «Ні, не для ігор чи грошей, і не тоді, коли ти взяв чи дав силою, але коли ти трахав того, хто хотів тебе і кого ти хотів, як справжні люди, як рівні». І, звичайно, коли вона промовила це, звичайно, відповідь була «ні», і він вимовив її, вдячний їй за те, що це буде для нього вперше (незаслужений подарунок, який прийняв покірно й нетерпляче).
Він дивився, як вона знімає блузку, і затамував подих, побачивши тіло цієї жінки, бажання в її очах. Він відчув жарке тепло її котла (в якому завжди треба підтримувати вогонь, сказала вона йому, що їв та їв паливо невпинно, старий, розбитий і безпідставно жадібний) і побачив темне олово своєрідної збруї, що з'єднувалася з тістоподібною плоттю верхньої частини стегна. Він легко скинув із себе одяг і стояв, худий та ребрастий, з наструнченим членом підлітка, пристрасть наповнювала його так, що спирало горло.
Вона була Пороблена (Пороблене потороччя), він знав це, він це бачив, але все-таки постійно відчував те, що було всередині нього, й він відчував, як від нього відшаровується товстий струп звичок і забобонів, усотаних на батьківщині.
Зціли мене, подумав він, сам не розуміючи своїх думок, сподіваючись на оновлення. Хлопця пронизував різкий біль, поки він відшаровував від себе струпи старого життя й відкривався їй зі страхом та непевністю. Дихання знову пришвидшилося. Почуття вилилися гамузом і злилися докупи (і перестали гноїтися), і почали розсмоктуватися, і заживати, і рубцюватися.
«Моя Пороблена дівчинка», — сам собі здивувавшись, промовив, і вона пробачила йому це тієї ж миті, бо знала: він більше так не думатиме.
Це було непросто — обрубки її ніг були затиснуті металом у тісну рогатку й розсувалися хіба ледь-ледь, а стегна жінки біля піхви були тільки на два дюйми з плоті. Вона не могла податися йому назустріч чи відкинутися назад, тому це було нелегко.
Але вони були наполегливі, й усе вдалося.)
9
Шекель прийшов до Белліс і попросив її навчити його читати.
Він знав, як виглядає раґамольська абетка, і мав орієнтовне відчуття, яке звучання видавала кожна буква, але загалом усе воно ще лишається для нього загадкою. Він ніколи не намагався їх зв'язати і скласти слова.
Шекель здавався якимсь тихим, ніби його думки витали десь далеко поза коридорами бібліотечних човнів. Він менше, ніж зазвичай, усміхався. Не говорив ані про Таннера Сака, ні про Анджевіну, чиє ім'я останнім часом не сходило йому з язика. Лише хотів знати, чи допоможе Белліс і чи навчить його читати.
Після своєї зміни вона лишилася з ним на дві години, щоби пройти абетку. Він знав назви букв, але розуміння їх було абстрактним. Белліс змусила його написати своє ім'я, і він нашкрябав його несміливою рукою, затнувшись на другій букві й перескочивши вперед до четвертої, а потім повернувся до пропущених.
Він знав, як виглядає на письмі його ім'я, та бачив у ньому лише штрихи пера.
Белліс сказала йому, що букви є вказівками, наказами, як правило, для того, щоб видавати звук, на який починається буква. Вона написала власне ім'я, відокремлюючи кожну букву від сусідньої на дюйм і більше. Тоді звеліла виконувати накази, які йому давали букви.
Вона чекала, поки він затинався на «бег» та «ег» і «луг луг іг суг». Потім вона звела букви докупи та змусила його — все ще повільно — знову їх слухатися.
Тоді ще раз.
Нарешті вона звела знаки у слово і сказала йому швидко повторити вправу, виконати те, що йому сказали букви («придивися до них, як близько одна до одної стоять») за один швидкий захід.
Бег ег луг луг іг суг.
(Як вона й очікувала, подвійні альвеолярні збили хлопця з пантелику).
Він спробував іще раз і на півдорозі зупинився й почав усміхатися цьому слову. Поглянув на неї з таким захопленням, що Белліс сперло дух. Він сказав її ім'я.
Після того, як вона показала йому основи пунктуації, у неї виникла ідея. Вони йшли з ним крізь корабельні надра, повз розділи, відведені науковим і гуманітарним наукам, де під світлом гасових ламп та підсліпуватих вікон горбилися з книгами науковці, потім між будинками під потоком дощу, над мостом до «Корозійної пам'яті». Це був галеон біля зовнішнього краю бібліотеки Великих Шестерень. Там була література для дітей.
На дитячій палубі було дуже мало читачів.
Полиці, що їх оточували, рясніли різнобарв'ям. Белліс провела пальцями по кольорових корінцях, і Шекель із глибокою цікавістю дивився на них. Вони зупинилися на самій кормі корабля, втиканого ілюмінаторами.
— Дивися, — мовила Белліс, — бачиш? — вказала на мідну табличку. — Раґ. А. Моль. Ці книги написані нашою мовою. Більшість із них привезли з Нового Кробузона.
Вона висмикнула кілька книжок і розгорнула їх. На хвильку завмерла, одначе швидко себе опанувала, і Шекель нічого не помітив.
Із перших сторінок на неї позирали написані від руки імена, але ці були нашкрябані кольоровими олівцями нетвердою рукою дитини.
Белліс швидко перегорнула сторінки. Перша книга була для наймолодших, велика й ретельно розфарбована від руки, з купою картинок у примітивістському стилі Ars Facilis, який був у моді років із шістдесят тому. Це була історія про яйце, що пішло війною проти чоловічка, зробленого з ложок, і перемогло, і стало мером світу.
Другий томик був для старших дітей. Це була історія Нового Кробузона. Белліс умовкла, побачивши відбитки зображень Ребер та Вокзалу на вулиці Відчаю. Пробігла очима написане, кривлячи губи у зневажливій посмішці через Гротескно оманливий виклад історії. Зі згадок про Грошове коло і Тиждень пилу та, що найприкріше, Піратські війни, написаних дитячою фальшиво-солодкавою мовою, виходило, що Новий Кробузон був цитаделлю свободи, яка процвітала, незважаючи на майже непереборні й несправедливі обставини.