— Я трохи переживаю за Таннера, — по хвилі озвався той. — Він мій ліпший друг, і мені здається, йому зараз трохи... самотньо. Не хочу, щоб Таннер відчував себе покинутим...
А далі він розказав їй про свого найкращого друга Таннера Сака і мимохідь сором'язливо згадав, як у них з Анджевіною.
Вона подумки усміхнулася на це — яка доросла тактика і як гарно хлопчик із нею впорався.
Він оповів їй про їхній будинок на фабричному кораблі. Розказав про великі тіні, які Таннер підгледів під водою. Він почав декламувати слова на скриньках та книгах, що лежали по кімнаті. Вимовляв їх уголос і списував жмути паперу, розбиваючи слова на склади, підходячи до кожного слова з однаковим, аналітичним інтересом, дієприкметник то, дієслово, іменник чи власна назва.
Вони саме заходилися з натугою совати коробку з ботанічними памфлетами, як двері до кабінету відчинилися й зайшов немолодий чоловік з Поробленою жінкою. Шекель стріпнувся і подався до новоприбулих.
— Андже... — хотів озватися він, але жінка (підкотившись уперед на хиткій олов'яній конструкції, що починалася там, де мали бути її ноги) заперечно похитала головою і склала на грудях руки.
Сивий чоловік зачекав, доки закінчиться безмовний діалог між Анджевіною та Шекелем. Насторожено спостерігаючи за ним, Белліс зрозуміла, що то саме він вітав Йоганнеса на борту. Тінтіннабулум.
Він був жилавий і тримався прямо, незважаючи на вік. Зморшкувате бородате обличчя, обрамлене ріденьким сивим волоссям до плечей, виглядало немов перенесеним на молодше тіло. Він перевів очі на Белліс.
— Шекелю, — стиха проказала Белліс, — залишиш нас на кілька хвилин?
Але Тінтіннабулум перервав:
— У цьому нема потреби. — Його голос лунав ніби здалеку — з гідністю й меланхолією. Він перейшов на добру, з природним акцентом, раґамольську. — Ви ж новокробузонка, правда?
Вона не відповіла, й він кивнув так, наче вона підтвердила.
— Я розмовляю з усіма бібліотекарами — зокрема такими, як ви, котрі складають каталоги нових надходжень.
«Чого ти не знаєш про мене? — билася неспокійна думка. — Що тобі сказав Йоганнес? Чи, може, він захищає мене, незважаючи на нашу сварку?»
— Тут у мене ось... — Тінтіннабулум простягнув папірець. — Список авторів, у чиїх книгах ми найбільш зацікавлені. Ці автори стануть у великій пригоді для нашої роботи. Ми просимо вашої допомоги. У нас є твори деяких із цих письменників, і ми хочемо знайти все, що тільки можливо. Деякі, як кажуть, написали конкретні томи, які ми якраз і шукаємо. Про інших знаємо лише з чуток. У каталозі ви знайдете три з них — їхні праці, про які нам уже відомо, але нас цікавлять інші. Можливо, те чи інше з цих імен вирине на поверхню у наступній партії книг. Або може бути, що бібліотека зберігає їхні праці століттями, і вони просто загубилися на стелажах. Ми ретельно перевірили відповідні розділи — біологію, філософію, тавматургію, океанологію — і нічого не знайшли. Але могли десь помилитися. Ми хотіли б, щоб ви стежили за кожною новою книгою, яку приймаєте, чи забутою, котру знайдете випадково за поличками, каталогізуючи незареєстровані томи.
Белліс узяла список, очікуючи на довгий перелік. Та в центрі аркуша було надруковано лише чотири прізвища. Жодне їй нічого не говорило.
— Ці — основні у списку, — повідав Тінтіннабулум. — Є інші — набагато довший список надамо пізніше — але цих от чотирьох просимо вас уже запам'ятати і шукати особливо... ретельно.
«Маркус Галприн». Новокробузонське ім'я. Анджевіна, повільно повертаючи з Тінтіннабулумом на вихід, крадькома показувала щось на мигах Шекелеві.
«Угл-Гаґд-Шаджер (транслітерація)», — прочитала Белліс, а поруч — оригінал, набір рукописних піктограм, в яких вона упізнала місячну каліграфію Хадога.
Нижче було третє прізвище — «А. М. Фетчпо». Знову Новий Кробузон.
— Галприн і Фетчпо — відносно недавні письменники, — докинув Тінтіннабулум із дверей. — Інші двоє, ми думаємо, старші — десь на століття або близько того. Ми залишимо вас на вашій роботі, міс Колдвин. Якщо ви знайдете щось із того, що нас цікавить, будь-що з творів цих письменників, які не вказані у каталогах, будь ласка, заходьте до мого судна. Це в носовій частині Гарватера, «Кастор». Можу запевнити, що кожен, хто зуміє допомогти нам, буде винагороджений.
«Що тобі відомо про мене?» — подумала з тривогою Белліс, коли за гостями зачинилися двері.
Вона зітхнула і знову подивилася на папірець. Шекель зиркнув їй через плече і почав нерішуче вимовляти надруковані на папері імена.
«Крюах Аум», — прочитала зрештою Белліс, ігноруючи повільні потуги Шекеля перейти від складу до складу. «Екзотичненько, — подумала вона сардонічно, дивлячись на письмо — архаїчний варіант раґамольської. — Йоганнес про тебе згадував. Це кеттайське ім'я».
Книги Галприна і Фетчпо були в каталогах. Фетчпо належали перший і другий томи книги «Всупереч Бенчамбургові: радикальна теорія води». З-під пера Галприна вийшли «Морська екологія» та «Біофізика морської води».
За іменем Угл-Гаґд-Шаджер знайшлося чимало книг хадозькою, кожна містила в середньому трохи більше сорока сторінок. Белліс була достатньо ознайомлена з місячною абеткою, щоби зрозуміти, як звучать назви книг, але гадки не мала, що вони означають.
Книг Крюах Аума не знайшла.
Белліс спостерігала, як Шекель вчиться читати, перебираючи аркуші, на яких він виписав поки що важкі слова, дописує щось до них, вимовивши їхні звуки, переписує слова з книжок навколо себе, із папок, зі списку імен, які залишив Тінтіннабулум. Немов хлопча, яке колись уміло читати, але тільки тепер згадало, як це робиться.
О п'ятій годині вони сіли і пройшли «Хоробре яйце». Шекель із майже комічною обережністю відповідав на запитання про пригоди яйця. Вона вимовляла слова, які він не знав, повільно, склад за складом, ведучи його через плутанину німих чи неправильних букв. Він сказав їй, що того дня сам прочитав у бібліотеці ще одну книгу.
Увечері Белліс уперше написала в листі про Силаса Фенека. Вона поглузувала з його псевдоніма, проте визнала, що його компанія, зухвалий норов стали полегшенням після стількох самотніх днів. Вона й далі розбирала Йоганнесові «Нариси про звірів». Інколи ловила себе на думці «а чи прийде Фенек», а коли його не було, лягала спати роздратованою нападом нудьги.
І вже не вперше їй снився перехід річкою до Залізної затоки.
Таннеру снилося, як його пороблюють.
Він був у каральній фабриці в Новому Кробузоні, де йому прищепили зайві кінцівки протягом тих нечітких крізь пелену заспокійливого, жаских хвилин болю та приниження. Повітря знову повнилося промисловими шумами та криками, а він лежав, прив'язаний до вологої, у плямах дошки, але цього разу над ним нахилився не біотавматург у масці, а хірург із Армади.
Так само, як і вдень, хірург показав йому схеми його тіла, з червоними мітками, де буде виконана робота; виправлення позначені, як помилки в зошиті школяра.
— Болітиме? — спитав Таннер, і фабрика поволі розтанула, й розтанув сон, але питання лишилося.
«Болітиме?» — подумав, лежачи в недавно спорожнілій кімнаті.
Але коли він ще раз опустився під воду, його знову охопило таке бажання, що стало зрозуміло: він боїться болю менше, ніж жити отак день у день.
Анджевіна суворо пояснила Шекелю, як поводитися з нею, коли вона на роботі.
— Не можна просто так заговорити зі мною, хлопчику, — сказала. — Я працюю на Тінтіннабулума роками. Гарватер платить мені за те, що я доглядаю за ним відтоді, як він тут з'явився. Він добре мене навчив, і я віддячую йому вірністю. Тому не мішайся, коли я працюю. Тобі ясно?
Зараз вона говорила з ним здебільшого сіллю, змушуючи його вчитися (була сувора, бажаючи, щоби Шекель якнайшвидше освоївся в її місті). Коли вона повернулася, щоб іти, Шекель зупинив її і сказав, затинаючись, що навряд чи зможе прийти до її каюти сьогодні, що він відчуває, ніби повинен провести ніч з Таннером, якому тепер, певно, невесело.
— Молодець, що подумав про товариша, — похвалила вона.